Якщо можна написати 1 вірш, можна про це ж саме написати і 2-й.
Про те ж саме тими самими словами (майже). Від цього виникає посилення.
Можна писати про те саме далі. Якщо один вірш це - випадок, 2 - вже замір, 3 - навмисне, 4 - тенденція, 5 - манера, 6 - стиль, більше - хвороба.
1.1. Більше двох - уже цикл (3-5 віршів?). Це вже дослідження теми.
Розширення та поширення. Як-от "Демон" Осьмачки, скажімо. Отже треба думати циклами.
1.2. Більше за цикл - напрямок, манера, стиль і повне спрямування народної літератури на певний час.
1.3. З точки змісту це є - дослідження й розгортання образу.
Найкраще це викладено в Епштейна "Природа, мир тайник вселенной..."
Безкоштовний повний текст:
https://imwerden.de/pdf/epshtejn_priroda_mir_tajnik_vselennoj_1990_text.pdf
Це прочитати, як на мене, is a must. Так само, як "Строфіка" Качуровського.
2. Треба спиратися на українське. Тексти пов"язані з культурою (яка б вона не була).
Мають бути натяки на "Енеїду" Котляревського, на ТГШ, на неокласиків, на будь-кого,
щоби виникла основа. Виводити власні тексти не з реальності, а від попередніх текстів.
2.1. Тому писати треба не від дикого почуття, а від
«Кривитись жалібно училась
І мило хлипати в сльозах.»
Або ж:
«Осатаніла вража баба
І крикнула, як на живіт»
Або Зеров:
« Та мудрий цар не дав лишитись нам
І силоміць нас повернув отчизні —
В науку іншим людям і вікам. «
2.2. Писати не про життя, а про вже написане. Отож на додачу далі.
2.3. Початково була "котляревщина", за нею "шевченківщина". Маса людей, не здатних ні до чого. Так буде й далі. Цього треба й бажати. Багаторічне копирсання в стилі. Щоби наслідували тебе. Або про це треба ще подумати.
3. Текст спирається на попередній текст (або культурне явище). Це не вірш про життя, але вірш про (чужий, або свій) вірш. Наприклад: кіно "Орфей" Жана Кокто (1950 рік). Кіно про кохання, смерть, кохання, містику, фантастику, що завгодно. Кіно про поета.
Спираючись на це, можна написати ціле життя.
Так само, як Ліна Костенко мимоволі та побічно вклалася у вірші Кнехта (Гессе. "Гра в Бісер").
3.1. Спиратися можна й варто на екзотику. Ірландський Mabinogion. Або "Біла богиня" Грейвса. Абощо-тощо. Сільвія Плат. Серпське любавне песніштво. Татарські тексти... Не має ріжниці.
3.2. Звісно, варто взятися за (досить) рідкісні джерела. Ніхто не використав досі "Доктора Гальванеску". Ніхто не взяв "Велику рідню", хоча й мені це виявляється неможливим, але... Або ж, хоча би "Почесний легіон", хто б його не написав. Моніка, сексуальна тітка радянських часів... просто проситься у вірші. У ліжку з Романом Шамраєм.
4. Збудувати на головному - "Енеїда".
"Комічних" слів в "Енеїді" - мізерна частка процента, як я виявив, розібравши текст скриптом, хоча загальне враження, що це суцільний балаган та екзотична лексика.
Якщо не читати, а шукати рядки чи звороти, які можна вирвати, вкрасти, вжити, цитувати і теде, - випливає просто алмазна висока класика. Або елементи до того придатні.
Якщо зняти стильове зниження.
Ну, наприклад,
"І душі смутку предались" (Ч.5)
"Огонь розкладений горів" (Ч.3)
"І до остатнєй каплі крові
Свою свободу боронить" (Ч.5)
"До кого, як, про що, за ким..." (Ч.3)
4.1. Можна - як бажано - брати структури. Виникає деякий архаїзм - або у словоформах, або в граматиці.
4.2. Ніхто, здається, не брав за прийом і засіб (маю на увазі великими циклами і стильовими послідовними пасмами) найпомітніші шматки "Енеїди".
Як-от:
"Один єсть Турнус ворог меус,
Сам, ерго, дебет воювать;
Велять так фата, ут Енеус... і т.д."
Або ж, звісно:
"Борщів як три не поденькуєш,
На моторошні засердчить... і т.д." (Ч.4)
4.2.1. Ніхто не брав - а жаль. Таке яскраве. Перший приклад - дуже простий: вмонтувати іноземні слова та вирази. Не латинкою, щоби не стирчало чужорідним. Латинкою - буде просто гонорування своєю "ерудицією", що вшиво та вбиває враження.
4.2.2. Брати можна будь-які пендехо мови. Навіть суахілі: "полє-полє" значить "потроху, помалу". Поле-поле. Турецька - бо козаки з ними стільки воювали, Туреччина варта введення. Я спробував тільки раз, правда - щось типу "О милий друже-аркадаш! Биз ми багато пережили... і т.д." Англійська - бо ми живемо в англомовному переважно світі.
4.2.3. Брати найперше варто фрази, досить відомі в масах.
Процитую себе, шо ж:
"Пора блаженства проминула,
прийшла - замішань і тривог.
Я йду від вас туди, де небу
дерева роблять хендехох." (Маючи на увазі, що гілки простягнені вгору до неба. Хто не знає цю німецьку фразу, підніміть руку. Мені подобається така "штучка". Поезія, можна сказати, - це виробництво цікавних мовних "штучок". Поряд з іншим.)