Осьде як це відбувалося би зараз, наскільки змога (символічно) уявити.
Я оголошую "унікальне свято" та запрошую всіх на берег моря. З міста-мільйонника приходять сотні дві-три.
- Браття та сестри! - кажу я. - Ми завжди сиділи тут і ні про що не думали, а в цього моря, як свідчить остання наука, є протилежний берег. Сьогодні - вперше з того часу, як мавпа злізла з дерева - я сяду в оцей човен (осьде він), перепливу море, вилізу на інший берег, збудую там хату і заживу, як ви всі тут, вам на щастя, радість і прибуток. Щоби все не марно, я візьму з собою цю тьотку. А ви будете тому свідками, можете пишатися все життя та ще своїм дітям розкажете.
- Гурра! (поглушна овація, всі встають).
- Справа це важка, складна й нечувано небезпечна, - кажу, - тому, будь ласка, всі здайте по одній гривні в цей мішок. Ну-ну, не треба м'ятися та мукати: справа благородна, гроші невеликі; давай, дядьку, папірця, і ти, позаду... Мамаша, не робіть морду, наче вас це не стосується!.. От, уже добрий початок. Тьотка, бери мішок, сідай у човна.
- Браття та сестри! - кажу. - Сьогодні ми з вами вирушаємо в історичну подорож, яка виверне на рубець саме розуміння, що є людина (поглушна овація, всі встають). Ми готові на будь-які муки та страждання, труднощі та вартощі, бо всупереч усьому, що ми зазнали за 2 мільйони років еволюції, ми готові до наступного кроку. Так, нам буде важко. Так, нам буде страшно. Так, ми не вповні готові. В нашого човна немає весел і натомість доведеться черпати чайними ложечками (тьотка, покажи ложку) та цим попихатися до іншого берега.
Але ми все перебудемо. Ми готові. Ми всі вклалися в це по гривні, тож давайте поміцнимо рід людський, здавши ще по 3 гривні в цей мішок. В цей мішок іще по 3 гривні. Сюди в мішок, кажу. Так. Чудово. Тьотка, тримай.
- Браття та сестри! - кажу. - Осьде-но я вже сідаю в човен, аби рушити на протилежний берег далекого моря. Прощавайте назавжди та чекайте звісток од ваших далеких родичів, наших із тьоткою дітей і правнуків. За ложки, тьотка - раз-два-три!
Минає година, та з берега кричать:
- То коли ж ви плисти почнете?
- Дак ми ж пливемо як прокляті, - кричимо з човна. - Ми вже подолали 50 сантиметрів. На півметри від вашого берега. Ложками черпаємо, аж упріли. До речі, киньте нам по пиріжку з мнясом, бо їсти хочеться, і по ходу зберіть по десять гривень із кожного, осьде кину вам мішок. І не тра кривиться, то наша спільна справа... І бутилко води ще добре було б.
Ще години зо три з берега кричать:
- Ну то як уже прогрес? Видно там інший берег?
- Прекрасно видно в усіх деталях, - кричимо з човна. - Гребемо по повній програмі, аж руки відвалюються. Давайте ще пиріжки з мнясом, води, та закиньте по двадцять гривень на лапу. І рулони паперу, коли випаде. І докиньте чайних ложечок, бо наші вже позагиналися. Історична місія, в тому, триває!
Минув, припустимо, рік - і на тому ж березі гуляють люди.
- А чом це ви ще знову тут? - кричать із берега. - Ми думали, ви там уже собі розмножуєтесь.
- Ми так далеко, що вас ледве за три метри бачимо, - кричимо з човна, - але коли ви вже кажете, то нам би ще пиріжків, перевдягнутись у щось порядне, а ще ковдру, книжку, суші з найближчої жралівки і, канєшно, по сотні гривень із кожного. Подивіться на нас, куди нам без сотні тепер. Ми, певно, розмножуємось, але до протилежного берега дещо лишається. Кидайте сотню, не жлобіться, рагулі.
***
Втім.
Через 100 000 років ваші діти вийшли на протилежний берег моря.
Проживши сто тисяч років у ракеті (це є технічний прилад) - а жоден прилад, за вийнятком кам'яного рубила, не профункціонував так довго - вони, певно, підзабули існування за межами. (Не кажучи, хто б їх-то стільки догодовував цицькою?)
Приміряйте на себе. Ви, люди (досі) кам'яного віку.
***
На додачу.
На планеті отруйне повітря, смертоносне тяжіння та радіація. І не дай боже наявна чужа біосфера. Настала мить нагально помирати.
Момент, як ви розумієте, в тому, що зв"язок - завжди на швидкості світла, а пересування рівне слимаку.
Зважайте.