Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.26
07:51
VIIІ. СКИНУТИЙ З ПРЕСТОЛУ
У розкішних термах – міських лазнях Помпей – ранок минав у лінивій млості. Багатий патрицій Секст відпочивав у басейні з теплою водою. Два темношкірі раби-чужинці без упину обмахували його пальмовим листям, а третій розтирав
2026.09.26
07:30
Вересневої ночі
Не засну, як на сміх, -
То заплющую очі,
То розплющую їх.
Я крізь темряву кличу
Марно душу німу,
Бо мовчиш таємниче
Невідомо чому.
Не засну, як на сміх, -
То заплющую очі,
То розплющую їх.
Я крізь темряву кличу
Марно душу німу,
Бо мовчиш таємниче
Невідомо чому.
2026.09.26
01:43
Немовби в зошит в лінію косу
Ще ледве пише дощик букви вкрап.
А між рядками осінь губить сум,
Плете до школи тяжко дітвора.
В калюж дзеркалах нас ховає день.
У хвилях жовтих кленів тане тиш.
І сонця крихти вороння краде.
Ще ледве пише дощик букви вкрап.
А між рядками осінь губить сум,
Плете до школи тяжко дітвора.
В калюж дзеркалах нас ховає день.
У хвилях жовтих кленів тане тиш.
І сонця крихти вороння краде.
2026.09.25
23:25
за горми за морями
де гарують моряки
хтось нашукує нестями
чи марніє навпаки
як би не було порядно
чи парадно залюбки
чуєш перебір гітарний
поринаєш у думки
де гарують моряки
хтось нашукує нестями
чи марніє навпаки
як би не було порядно
чи парадно залюбки
чуєш перебір гітарний
поринаєш у думки
2026.09.25
17:24
поки ви не плачете
небо чисте
як же гірко бачити
пале листя
як же любо дихати
добрим словом
що лягає тихо так
небо чисте
як же гірко бачити
пале листя
як же любо дихати
добрим словом
що лягає тихо так
2026.09.25
15:52
Beeper – таємне ночі,
Тої, що в хутрі Неба,
Чорним струмком лоскоче
Річку життя, як щербу.
Де від Плеяд захмарних
Юний Гаврило босий,
Наче вівчар отари,
Тої, що в хутрі Неба,
Чорним струмком лоскоче
Річку життя, як щербу.
Де від Плеяд захмарних
Юний Гаврило босий,
Наче вівчар отари,
2026.09.25
13:45
Це так важливо - не проґавить час
Натхнень, прозрінь, осяянь і пророцтва,
Великий, ніби трепетний Тарас,
Не згаявши хвилини первородства.
Ця мить нечутно, тихо спалахне
І кане в час, мов крапля миготлива.
Не втопиш у озерах реноме,
Натхнень, прозрінь, осяянь і пророцтва,
Великий, ніби трепетний Тарас,
Не згаявши хвилини первородства.
Ця мить нечутно, тихо спалахне
І кане в час, мов крапля миготлива.
Не втопиш у озерах реноме,
2026.09.25
12:46
Красуне, знов нова і неповторна.
Твої тумани і дощі у час тривог,
А липа з кленом обіймаються удвох
Тоді, як вітер грає на валторні.
Глибинна? Так, тебе не осягнути,
Бо не спинити і не випити до дна.
Осіння звабо, ти така лише одна.
Твої тумани і дощі у час тривог,
А липа з кленом обіймаються удвох
Тоді, як вітер грає на валторні.
Глибинна? Так, тебе не осягнути,
Бо не спинити і не випити до дна.
Осіння звабо, ти така лише одна.
2026.09.25
12:37
Війна дає шалені бариші
олігархії будь-якого краю,
де правду і свободу убивають,
а телеботи інтермережі,
буває, що від щирої душі
дияволу во плоті помагають.
Система влади має реноме
лукавого пройдисвіта і чорта.
олігархії будь-якого краю,
де правду і свободу убивають,
а телеботи інтермережі,
буває, що від щирої душі
дияволу во плоті помагають.
Система влади має реноме
лукавого пройдисвіта і чорта.
2026.09.25
07:54
VIІ. « РИМ ПОЧЕКАЄ! »
Кімната молодого Плінія була завалена сувоями. Тут були вірші Вергілія, праці істориків і його власні начерки. Юнак гарячково пакував речі в шкіряну сумку.
Завтра вранці в порту на нього чекав корабель до Остії. Пліній
2026.09.25
07:16
До сонця усміхається земля,
Діждавшись врешті просвіту в тумані, -
Вже росами вмиваються поля
І обсихають в теплому сіянні.
Усе навколо скинуло свій жаль,
Розвіялися сумніви й тривоги, -
Душа світліє, як прозора даль,
І стелиться життя нова дорога.
Діждавшись врешті просвіту в тумані, -
Вже росами вмиваються поля
І обсихають в теплому сіянні.
Усе навколо скинуло свій жаль,
Розвіялися сумніви й тривоги, -
Душа світліє, як прозора даль,
І стелиться життя нова дорога.
2026.09.24
23:59
Лунатик на траві, дивись
Лунатик на траві, дивись
Згадавши як сміявся й грав колись
Інші диваки за ним велись
Лунатик у передпокої
Лунатики в передпокої
В газеті їх обличчя звернуті додолу
Лунатик на траві, дивись
Згадавши як сміявся й грав колись
Інші диваки за ним велись
Лунатик у передпокої
Лунатики в передпокої
В газеті їх обличчя звернуті додолу
2026.09.24
23:03
обережно акуратно
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті
2026.09.24
22:13
Ще краплі літа в осені барвистій
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.
Каштанів їжачки вп'ялися в землю,
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.
Каштанів їжачки вп'ялися в землю,
2026.09.24
20:58
Грались в піжмурки із сонцем,
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.
Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.
Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.
2026.09.24
18:34
Підлога бажає зігрітись,
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.
Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.
Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Кримська (1964) /
Вірші
/
Далекий схід
Серед ночі – вибухи-салюти
Ніч-бо новорічна, як-не-як.
Добре видно спалахи, і чути
Ніч переходу – зоріє, як маяк.
Перехожий затуляє вуха –
Він, мабуть, радіти не навчивсь.
А насправді – не стачає духу
Святкувати шумно і товктись.
Щойно він звідтіль, зі штовханини,
Де товчеться в ступі, наче мак,
Доля його неньки України.
Там війна, братове, як-не-як.
Оминув, не дорікнув, не гаркнув.
Ствол не вихопив зненацька, не пальнув.
Увійшов у двір, крізь тиху арку,
А компанію пробачив запальну.
Хоч йому у серці стугоніло,
Поночі робилося в очах.
Але ж гуртові нема й малого діла.
Знали б, як то салютує страх!
Вибухає швидше від снаряду,
Убива раніш, як автомат.
Але сам собі знаходиш раду,
Бо ти – захисник, бо ти – солдат.
Там душа – на клоччя – наче квітка,
Сто пелюсток осипає в сніг.
Руки побіліли – не зігріти.
Подубіли – не зігріти – ніг.
Навіть сніг уже здається теплим,
Від безсоння – іскри з-під повік.
А нізвідки раптом: «Степом. Степом…»
Пісня старша, ніж солдатський вік.
Степом, степом йшли у бій солдати…
Де ж оце було? Звідкіль слова?
Це ж, мабуть, тепер і його мати
Собі серце страхом розрива…
…Ось лише на кілька днів додому.
Наче в сон пірнув – у інший світ.
Тільки від салютів – грому й грому!
І на серці – той же біль і гніт.
Він би й сам хотів відсвяткувати,
Якби не цвіла на сході кров.
Але ще не час, братки, не свято!
(Феєрверк накрив однак ізнов).
Новорічні вибухи-салюти
Позначають новорічний мир.
Бо зі сходу вибухів не чути.
Від салютів-бо поглухли ми.
3 січня 2015 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Серед ночі – вибухи-салюти
Коли у містах - святкові салюти, вони мимоволі здригаються, присідають або падають на землю...
Думки вголос
Серед ночі – вибухи-салюти,Ніч-бо новорічна, як-не-як.
Добре видно спалахи, і чути
Ніч переходу – зоріє, як маяк.
Перехожий затуляє вуха –
Він, мабуть, радіти не навчивсь.
А насправді – не стачає духу
Святкувати шумно і товктись.
Щойно він звідтіль, зі штовханини,
Де товчеться в ступі, наче мак,
Доля його неньки України.
Там війна, братове, як-не-як.
Оминув, не дорікнув, не гаркнув.
Ствол не вихопив зненацька, не пальнув.
Увійшов у двір, крізь тиху арку,
А компанію пробачив запальну.
Хоч йому у серці стугоніло,
Поночі робилося в очах.
Але ж гуртові нема й малого діла.
Знали б, як то салютує страх!
Вибухає швидше від снаряду,
Убива раніш, як автомат.
Але сам собі знаходиш раду,
Бо ти – захисник, бо ти – солдат.
Там душа – на клоччя – наче квітка,
Сто пелюсток осипає в сніг.
Руки побіліли – не зігріти.
Подубіли – не зігріти – ніг.
Навіть сніг уже здається теплим,
Від безсоння – іскри з-під повік.
А нізвідки раптом: «Степом. Степом…»
Пісня старша, ніж солдатський вік.
Степом, степом йшли у бій солдати…
Де ж оце було? Звідкіль слова?
Це ж, мабуть, тепер і його мати
Собі серце страхом розрива…
…Ось лише на кілька днів додому.
Наче в сон пірнув – у інший світ.
Тільки від салютів – грому й грому!
І на серці – той же біль і гніт.
Він би й сам хотів відсвяткувати,
Якби не цвіла на сході кров.
Але ще не час, братки, не свято!
(Феєрверк накрив однак ізнов).
Новорічні вибухи-салюти
Позначають новорічний мир.
Бо зі сходу вибухів не чути.
Від салютів-бо поглухли ми.
3 січня 2015 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
