Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Материнське благословення (з англійського фольклору)
«Хто віда, що буде попереду,- подумав парубок,-тож візьму весь».
Поцілував матір, а потім відвів меншого брата убік: «Лишаю тобі свій ніж. Якщо, не дай Бог, він покриється іржею, знай, що я в небезпеці, і якомога скорше вирушай на поміч!»
Не день і не два йшов парубок і натрапив на чабана.
«Чиї пасеш пасеш вівці?»- спитав.
«Усі вони Рудого Етіна».
«Хто такий?»
«О, це жорстокий чоловік з трьома головами. Він викрав королівну і збиткується над нею...»
«А де ж мешкає?»
«Палац його неподалік, а добратись туди не так-то просто. Дикі звірі охороняють його й готові розтерзати кожного, хто насмілиться наблизитись...»
І справді. Невдовзі юнак побачив чудовиська з двома головами та з чотирма рогами. Неймовірний страх наскрізь пройняв його і надав такої спритності ногам , що притьмом опинився біля палацу. Двері були відчинені. Юнак ускочив і потрапив на кухню. Там поралась стара жінка.
«Дозвольте перебути тут,- звернувсь до неї.- Я страшенно стомився».
«Це місце, хлопче,- небезпечне. Рудий Етін убиває кожного, хто ввійшов сюди».
Юнак волів би вийти, та боявся звірів, що скупчились довкола палацу.
«Сховайте мене де-небудь!»- благав.
І враз громом розлунилось: «Тут тхне людиною!.. Живий чи мертвий мушу зжерти!»
Гігант витяг зі схованки переляканого гостя.
«Як відповіси на три мої запитання, відпущу,- пообіцяв Рудий Етін.
« Що менше, тим небезпечніше,- прогуркотіла перша голова.
Юнак мовчав.
«Річ без кінця- що це?»- буркнула друга.
Юнак тільки похитав головою.
«Мертве несе живе»,- третя голова завершила випробування.
Без відповіді лишилося й це запитання.
Рудий Етін ударив бідолашного незнайку чарівною палицею по голові і той, мов пір’їна, зник у кам’яному отворі.
Раннього ранку молодший син поглянув на ніж, залишений братом, і побачив, що той покрився іржею.
«Мушу йти виручати брата!»- сказав матері.
«Йди, синку, та візьми з собою пиріг. Половину з моїм благословенням, цілий – без нього».
Не гаючись, узяв половину пирога і вирушив в дорогу.
Якогось дня стрів стареньку і охоче поділився з нею пирогом.
«Візьми ось цю паличку. Знадобиться тобі»,- сказала й зникла, начебто й не було її.
По якімсь часі зустрів і чабана, а потім – і диких звірів, що ревіли й гарчали. Як навчила стара чарівниця, змахував паличкою і потвори одна за одною падали мертві.
Дістався нарешті й палацу Рудого Етіна. Не злякався чудовиська і спокійно відповідав на запитання кожної з трьох голів. Після правильних відповідей ( а це були – берег, чаша й судно) одна за одною голови падали на підлогу. Мов трухляве дерево, звалився донедавна нездоланний Рудий Етін. Кухарка вказала , де потерпають королівна та сотні інших бранців і серед них – брат переможця.
Р.S.
В оригіналі казка зветься «Рудий Етін». Я змінив назву, бо вважаю, що щасливий фінал вдався насамперед завдяки материнському благословенню.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Материнське благословення (з англійського фольклору)
.
• Материнська молитва з дня моря виймає (дістає).
• Материнське благословення і у воді не тоне, і у вогні не горить.
• Материнське слово мимо не мовиться.
• Материнським словом Бог править.
• Без матінки рідної і квіти безбарвно цвітуть.
• Матінка рідненька - незгасима свічка.
• Серце матері краще сонця гріє.
(з української народної мудрості)
Як старший син дійшов зрілості, мати сказала: «Настав час шукати свою долю»,- і додала: «Спечу тобі на дорогу пиріг. Можеш узяти половину з моїм благословенням або ж увесь – без нього».
«Хто віда, що буде попереду,- подумав парубок,-тож візьму весь».
Поцілував матір, а потім відвів меншого брата убік: «Лишаю тобі свій ніж. Якщо, не дай Бог, він покриється іржею, знай, що я в небезпеці, і якомога скорше вирушай на поміч!»
Не день і не два йшов парубок і натрапив на чабана.
«Чиї пасеш пасеш вівці?»- спитав.
«Усі вони Рудого Етіна».
«Хто такий?»
«О, це жорстокий чоловік з трьома головами. Він викрав королівну і збиткується над нею...»
«А де ж мешкає?»
«Палац його неподалік, а добратись туди не так-то просто. Дикі звірі охороняють його й готові розтерзати кожного, хто насмілиться наблизитись...»
І справді. Невдовзі юнак побачив чудовиська з двома головами та з чотирма рогами. Неймовірний страх наскрізь пройняв його і надав такої спритності ногам , що притьмом опинився біля палацу. Двері були відчинені. Юнак ускочив і потрапив на кухню. Там поралась стара жінка.
«Дозвольте перебути тут,- звернувсь до неї.- Я страшенно стомився».
«Це місце, хлопче,- небезпечне. Рудий Етін убиває кожного, хто ввійшов сюди».
Юнак волів би вийти, та боявся звірів, що скупчились довкола палацу.
«Сховайте мене де-небудь!»- благав.
І враз громом розлунилось: «Тут тхне людиною!.. Живий чи мертвий мушу зжерти!»
Гігант витяг зі схованки переляканого гостя.
«Як відповіси на три мої запитання, відпущу,- пообіцяв Рудий Етін.
« Що менше, тим небезпечніше,- прогуркотіла перша голова.
Юнак мовчав.
«Річ без кінця- що це?»- буркнула друга.
Юнак тільки похитав головою.
«Мертве несе живе»,- третя голова завершила випробування.
Без відповіді лишилося й це запитання.
Рудий Етін ударив бідолашного незнайку чарівною палицею по голові і той, мов пір’їна, зник у кам’яному отворі.
Раннього ранку молодший син поглянув на ніж, залишений братом, і побачив, що той покрився іржею.
«Мушу йти виручати брата!»- сказав матері.
«Йди, синку, та візьми з собою пиріг. Половину з моїм благословенням, цілий – без нього».
Не гаючись, узяв половину пирога і вирушив в дорогу.
Якогось дня стрів стареньку і охоче поділився з нею пирогом.
«Візьми ось цю паличку. Знадобиться тобі»,- сказала й зникла, начебто й не було її.
По якімсь часі зустрів і чабана, а потім – і диких звірів, що ревіли й гарчали. Як навчила стара чарівниця, змахував паличкою і потвори одна за одною падали мертві.
Дістався нарешті й палацу Рудого Етіна. Не злякався чудовиська і спокійно відповідав на запитання кожної з трьох голів. Після правильних відповідей ( а це були – берег, чаша й судно) одна за одною голови падали на підлогу. Мов трухляве дерево, звалився донедавна нездоланний Рудий Етін. Кухарка вказала , де потерпають королівна та сотні інших бранців і серед них – брат переможця.
Р.S.
В оригіналі казка зветься «Рудий Етін». Я змінив назву, бо вважаю, що щасливий фінал вдався насамперед завдяки материнському благословенню.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
