Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.17
19:19
Скільки було тих «героїв» всілякого штибу,
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
2026.09.17
16:48
Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
2026.09.17
15:22
Згадай мене у білосніжнім січні,
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
2026.09.17
12:57
Жінка завжди дивиться на обрій,
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
2026.09.17
11:16
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.09.17
10:39
Я жодної ілюзії у світу не просив,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
2026.09.17
08:51
хто бачив світ, примружуючи очі,
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
2026.09.17
06:19
Втекти б звідсіль від обстрілів щоденних,
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
2026.09.16
23:43
заманулося приблуді
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
2026.09.16
21:49
Спека безглузда розпечене місто тримає в лещатах.
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
2026.09.16
18:50
А вересень, мов злодій,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
2026.09.16
17:31
Дубова карета та пара волів —
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
2026.09.16
16:34
І
Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
2026.09.16
14:45
Нашіптує безсоння повсякчас
натхненних віршів сонячні сюжети.
Ще пам'ятаю, як кружляли вальс
і відривались від землі на злеті.
Хотілося, щоб свічка воскова
на підвіконні танула до ранку
і наодинці мовились слова —
натхненних віршів сонячні сюжети.
Ще пам'ятаю, як кружляли вальс
і відривались від землі на злеті.
Хотілося, щоб свічка воскова
на підвіконні танула до ранку
і наодинці мовились слова —
2026.09.16
14:00
Безкрила осінь, безвиїзна осінь.
Олешки в блокаді їстоньки просять.
Сухариків банка - запас золотий.
Ні світла, ні газу, куди їм іти,
Як міни повсюди, зиркають вирви,
Снаряди летять. Хіба люди винні?
Будинки зруйновані. Щит це живий.
Виснажлива осі
Олешки в блокаді їстоньки просять.
Сухариків банка - запас золотий.
Ні світла, ні газу, куди їм іти,
Як міни повсюди, зиркають вирви,
Снаряди летять. Хіба люди винні?
Будинки зруйновані. Щит це живий.
Виснажлива осі
2026.09.16
13:37
Відрахунок ведеться на долі секунди.
Щось повинно відбутися саме тепер.
Ці секунди, як лицарі, в лати закуті.
Я поглянув у даль і в знемозі завмер.
Може, випити залпом гіркої цикути.
Я прорвався у небо, у вічний етер.
Щось повинно відбутися. Маятн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щось повинно відбутися саме тепер.
Ці секунди, як лицарі, в лати закуті.
Я поглянув у даль і в знемозі завмер.
Може, випити залпом гіркої цикути.
Я прорвався у небо, у вічний етер.
Щось повинно відбутися. Маятн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Материнське благословення (з англійського фольклору)
«Хто віда, що буде попереду,- подумав парубок,-тож візьму весь».
Поцілував матір, а потім відвів меншого брата убік: «Лишаю тобі свій ніж. Якщо, не дай Бог, він покриється іржею, знай, що я в небезпеці, і якомога скорше вирушай на поміч!»
Не день і не два йшов парубок і натрапив на чабана.
«Чиї пасеш пасеш вівці?»- спитав.
«Усі вони Рудого Етіна».
«Хто такий?»
«О, це жорстокий чоловік з трьома головами. Він викрав королівну і збиткується над нею...»
«А де ж мешкає?»
«Палац його неподалік, а добратись туди не так-то просто. Дикі звірі охороняють його й готові розтерзати кожного, хто насмілиться наблизитись...»
І справді. Невдовзі юнак побачив чудовиська з двома головами та з чотирма рогами. Неймовірний страх наскрізь пройняв його і надав такої спритності ногам , що притьмом опинився біля палацу. Двері були відчинені. Юнак ускочив і потрапив на кухню. Там поралась стара жінка.
«Дозвольте перебути тут,- звернувсь до неї.- Я страшенно стомився».
«Це місце, хлопче,- небезпечне. Рудий Етін убиває кожного, хто ввійшов сюди».
Юнак волів би вийти, та боявся звірів, що скупчились довкола палацу.
«Сховайте мене де-небудь!»- благав.
І враз громом розлунилось: «Тут тхне людиною!.. Живий чи мертвий мушу зжерти!»
Гігант витяг зі схованки переляканого гостя.
«Як відповіси на три мої запитання, відпущу,- пообіцяв Рудий Етін.
« Що менше, тим небезпечніше,- прогуркотіла перша голова.
Юнак мовчав.
«Річ без кінця- що це?»- буркнула друга.
Юнак тільки похитав головою.
«Мертве несе живе»,- третя голова завершила випробування.
Без відповіді лишилося й це запитання.
Рудий Етін ударив бідолашного незнайку чарівною палицею по голові і той, мов пір’їна, зник у кам’яному отворі.
Раннього ранку молодший син поглянув на ніж, залишений братом, і побачив, що той покрився іржею.
«Мушу йти виручати брата!»- сказав матері.
«Йди, синку, та візьми з собою пиріг. Половину з моїм благословенням, цілий – без нього».
Не гаючись, узяв половину пирога і вирушив в дорогу.
Якогось дня стрів стареньку і охоче поділився з нею пирогом.
«Візьми ось цю паличку. Знадобиться тобі»,- сказала й зникла, начебто й не було її.
По якімсь часі зустрів і чабана, а потім – і диких звірів, що ревіли й гарчали. Як навчила стара чарівниця, змахував паличкою і потвори одна за одною падали мертві.
Дістався нарешті й палацу Рудого Етіна. Не злякався чудовиська і спокійно відповідав на запитання кожної з трьох голів. Після правильних відповідей ( а це були – берег, чаша й судно) одна за одною голови падали на підлогу. Мов трухляве дерево, звалився донедавна нездоланний Рудий Етін. Кухарка вказала , де потерпають королівна та сотні інших бранців і серед них – брат переможця.
Р.S.
В оригіналі казка зветься «Рудий Етін». Я змінив назву, бо вважаю, що щасливий фінал вдався насамперед завдяки материнському благословенню.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Материнське благословення (з англійського фольклору)
.
• Материнська молитва з дня моря виймає (дістає).
• Материнське благословення і у воді не тоне, і у вогні не горить.
• Материнське слово мимо не мовиться.
• Материнським словом Бог править.
• Без матінки рідної і квіти безбарвно цвітуть.
• Матінка рідненька - незгасима свічка.
• Серце матері краще сонця гріє.
(з української народної мудрості)
Як старший син дійшов зрілості, мати сказала: «Настав час шукати свою долю»,- і додала: «Спечу тобі на дорогу пиріг. Можеш узяти половину з моїм благословенням або ж увесь – без нього».
«Хто віда, що буде попереду,- подумав парубок,-тож візьму весь».
Поцілував матір, а потім відвів меншого брата убік: «Лишаю тобі свій ніж. Якщо, не дай Бог, він покриється іржею, знай, що я в небезпеці, і якомога скорше вирушай на поміч!»
Не день і не два йшов парубок і натрапив на чабана.
«Чиї пасеш пасеш вівці?»- спитав.
«Усі вони Рудого Етіна».
«Хто такий?»
«О, це жорстокий чоловік з трьома головами. Він викрав королівну і збиткується над нею...»
«А де ж мешкає?»
«Палац його неподалік, а добратись туди не так-то просто. Дикі звірі охороняють його й готові розтерзати кожного, хто насмілиться наблизитись...»
І справді. Невдовзі юнак побачив чудовиська з двома головами та з чотирма рогами. Неймовірний страх наскрізь пройняв його і надав такої спритності ногам , що притьмом опинився біля палацу. Двері були відчинені. Юнак ускочив і потрапив на кухню. Там поралась стара жінка.
«Дозвольте перебути тут,- звернувсь до неї.- Я страшенно стомився».
«Це місце, хлопче,- небезпечне. Рудий Етін убиває кожного, хто ввійшов сюди».
Юнак волів би вийти, та боявся звірів, що скупчились довкола палацу.
«Сховайте мене де-небудь!»- благав.
І враз громом розлунилось: «Тут тхне людиною!.. Живий чи мертвий мушу зжерти!»
Гігант витяг зі схованки переляканого гостя.
«Як відповіси на три мої запитання, відпущу,- пообіцяв Рудий Етін.
« Що менше, тим небезпечніше,- прогуркотіла перша голова.
Юнак мовчав.
«Річ без кінця- що це?»- буркнула друга.
Юнак тільки похитав головою.
«Мертве несе живе»,- третя голова завершила випробування.
Без відповіді лишилося й це запитання.
Рудий Етін ударив бідолашного незнайку чарівною палицею по голові і той, мов пір’їна, зник у кам’яному отворі.
Раннього ранку молодший син поглянув на ніж, залишений братом, і побачив, що той покрився іржею.
«Мушу йти виручати брата!»- сказав матері.
«Йди, синку, та візьми з собою пиріг. Половину з моїм благословенням, цілий – без нього».
Не гаючись, узяв половину пирога і вирушив в дорогу.
Якогось дня стрів стареньку і охоче поділився з нею пирогом.
«Візьми ось цю паличку. Знадобиться тобі»,- сказала й зникла, начебто й не було її.
По якімсь часі зустрів і чабана, а потім – і диких звірів, що ревіли й гарчали. Як навчила стара чарівниця, змахував паличкою і потвори одна за одною падали мертві.
Дістався нарешті й палацу Рудого Етіна. Не злякався чудовиська і спокійно відповідав на запитання кожної з трьох голів. Після правильних відповідей ( а це були – берег, чаша й судно) одна за одною голови падали на підлогу. Мов трухляве дерево, звалився донедавна нездоланний Рудий Етін. Кухарка вказала , де потерпають королівна та сотні інших бранців і серед них – брат переможця.
Р.S.
В оригіналі казка зветься «Рудий Етін». Я змінив назву, бо вважаю, що щасливий фінал вдався насамперед завдяки материнському благословенню.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
