Чи може бути поцілунок у вуста дружнім? На очах у перехожих. Про це Галина розмірковувала, спускаючись у метро. Вірніше, пізніше, коли сіла і трохи оговталася. А тоді від легенького поцілунку губи її палали, та що там губи… уся вона не знає, як трималася на ногах.
Він рвучко нахилився, ледь торкнувся спини (так американці зазвичай плескають по спині: усе ОК, хай усе буде О’кей), чмок у губи… і світ потьмарився.
Вона не встигла заперечити. Отже, поцілунок відбувся.
Чи був він прощальним? Хотілося йти, тікати від невизначеності і безперспективності. А так – поцілував, і лишаються спогади, що все добре, все о’кей, побачимося… Розумієш, справи… Життя таке, маячня, дріб’язки… велике кличе вперед.
А поцілував вас мимоволі. Так, між іншим, на ходу… Лишайтеся собі з моїм поцілунком. Нехай він вас тішить. Ні, мабуть, не це. Але все ж таки, щось було. Що не давало спокою. У спогадах знову верталася до цього поцілунку біля метро. Бо крім нього були ще очі. Які швидко відвів, щоб не виказати себе. Щоб не бачити запитання чи сміху в її очах.
Поцілунок був багатообіцяючим і загадковим. Своєю недомовленістю. Отак швидко налетить часом випадковий вітерець і теплим повітрям пестить обличчя, волосся, наче подає знаки: «Ти не сама».. Вабить і спокушає. Можеш вигадувати усе, що хочеш…
Знову поверталася до цього моменту. І чого б здавалося? Тисячу разів цілувалася, обпікалася, захоплювалася. І один поцілунок. Чому він не давав їй спокою? Можливо, тому, що зустріч була останньою. А він був таким поривчастим цей вітер, що здавалося, ледь торкнувся, – а закрутив вихором… і усе попливло, затьмарилося.
Головне втриматися і швидко піти. У неї теж є справи. Треба згадати. Не озиратися. Бігти. Від НЬОГО. Лишитися зі своїми надіями. Не розгаданими і не витраченими.
Поцілунок був надійним.

2011

Джерело публікації: Літературна Україна. – 2014. – 20 лютого.