Тетяна Добко. З Тобою і без Тебе: лірика. — К.: Темпора, 2011
Сьогодні в українському літературному процесі надзвичайно багатий поетичний ужинок. Він, як правило, малотиражний (з огляду на нерухомість книжкового ринку), зате кількістю назв видань переважає будь-які епохи. Це стосується як «метрополії», так і «діаспори». Є чимало розмаїтих шкіл, що сповідують найрізноманітніші стилі, — від архаїчного першовірша до класичного традиційного й сучасного модерного світовідчування.
Тетяна Добко ще з інститутської лави (Київський національний університет культури і мистецтв) добре обізнана з літературою вітчизняною і зарубіжною, сучасним та історичним контекстом. Відтак, могла б, беручись за поетичне перо, легко освоїтись у котромусь із популярних сьогодні модних стилів, й таким чином і швидше набути широкого визнання. Одначе вона, очевидно, через те, що має чималий запас знань, не вживається у чийсь, уже вибудуваний, світ, аби стати приймаком чи квартирантом, або й епігоном, а шукає своєї стежини, хоч як і нелегко це в густо переплетених ліанами надскладної метафорики сучасних поетичних джунглях. Чому ж у передмові до збірки Сергій І. Ткаченко зізнається в неви¬значеності першого враження: «Мені, вишколеному на зразках французького символізму, британського романтизму та українського неокласицизму, прості, майже буденні слова і приглушені ритми невідомої раніш київської поетеси здалися... прозаїчними... Бо, не вписувалися в жоден з відомих, звичних поетичних світів... А якщо так, то це не поезія... Хіба би її до прози?..» Таким чином, поетеса зуміла навіть досвідченому поетові, літературознавцю делікатно натякнути, що слово поетичне не закуте в межах відомих парадигм, а може розширювати своє буття поза межі... чи й у «межах» віднаходити необжиті терени.
От і оригінальність! «Не пишними словами» — а не проста!.. Тетяна Добко вдало уникає «згубних сюрреалістичних манівців» — і нічого не втрачає, залишаючись собою без навали барв розкішних, ніби й вічних, пластмасових квітів.
А причина, мабуть, у тому, що спочатку була Історія, а потім було Слово... Насамперед відбулося становлення Тетяни Добко як ученої-історика, а вже 1999 року — перша поетична збірка «Непрохане кохання»... Хоча душа, треба думати, й раніш бунтувала, все провокована Словом — і воно поступово брало у свій полон і вело туди, де «Видно тут Ангел душу розлив, // Ніжним крилом білосяйва накрив» (вірш «Біля сяйво», присвячений художникові І. Пилипенку). Власне, поетеса народжувалася не з амбіційної заохоти професіоналізуватися в літературі, а з «піни морської»... З квантів енергії, що іноді наче несподівано струменить з душі, коли вона опиняєть¬ся в певному потужно зарядженому стані, коли особа нічим іншим не спроможна оголосити про свою присутність на «карнавалі» життя, як тільки конкретним згустком метафоричного слова. Тільки таким, можна думати, чином відбувся запис у пам’яті серед метушні будня:
Про що я сьогодні співаю, хто знає?
Про те, що кохання минає,
Про те, що кохання є, —
Ось, бачиш, Сонце встає...
І далі — знову навала клопотів... провал у «білосяйві» енергетичного струмування... до наступного моменту. І так від спалаху до спалаху... аж поки не випишеться ціла збірка філософських і лірико-задушевних медитацій, як ось у випадку «З Тобою і без Тебе», де нема, як часто трапляється, виокремленого циклу «громадянської» лірики, патріотичної, відтак — на пробу власних спромог у справжній поезії — «інтимної» лірики. У Тетяни Добко вся книжка пронизана інтимом. Власне, інтимністю не у вузькому розумінні. У медитаціях про мистецтво чи Львів авторка висловлює насамперед найінтимніші переживання, що стосується не тільки кохання, а й «патріотизму» чи «громадянськості»… Бо поетеса не ставить перед собою конкретні завдання в поезії, а живе нею, що розбуджена в підсвідомості, проситься сама на папір. Як ось:
Осінь говорить зі мною мовою хризантем.
Літо говорить зі мною мовою троянд.
Весна говорить зі мною мовою пролісків.
Зима чекає, хто заговорить першим.
Інтелект, інтелігентність поетеси виявляється в тому, що вона в інтимних мотивах не обмежується вузько егоїстичними зітханнями, які нікого, крім ліричного героя, не цікавлять, а утверджує себе в стриманості, неординарному чи й жертовному поводженні в «екстремальній ситуації». Як у октаві «Весна чекань»:
Весна чекань переростає в осінь.
Весна чекань, — аж квіти побіліли,
Весна чекань чекає, а не просить...
Весну чекань з тобою ми зустріли.
Весна чекань обпалена вітрами,
Весна чекань, — злетіли голуби...
Весна чекань завжди хай буде з нами...
Весна чекань, ще трошечки завжди.
Без надміру метафор, що в деяких сучасних поетів неодмінно сягають Космосу, Тетяна Добко «простою» метафорикою, що випливає з природного руху думок, лише повтором народженого у збентеженій душі «глагола» «весна чекань» досягає максимальної напруги поетичного дійства. (Отже, дуже влучно автор передмови пише: «Повтори — не тільки лексично-граматичні, а й ритміко-інтонаційні та фонетико-артикуляційні, грають особливу роль у поетичних мініатюрах Тетяни Добко».)
Дуже добре, що поетеса не стає в позу мудреця, який підносить себе над читачем, виголошуючи крилаті афоризми, — адже короткі форми спонукають до афористичності.
У найкоротшій мініатюрі вона лише «мило усміхається»:
Вірші приходили вночі
Приходили по мою душу.
Або віртуозно малює:
Сходить осінь, повільно,
як сонце,
коли небо закохане в хмари...
Може, прискіпливий читач і натрапить на якусь недоладність чи незграбність в окремих віршах... але це аж ніяк не затьмарить загального добротного письма. «Повтори» беруть своє! Як от — у «Нічному блюзі»:
Відчуваю тебе без дотиків:
подихом дощу,
голосом вітру,
очима землі,
грою світла.
Відчуваю тебе на відстані.
Відчуваю тебе віддано.
Відчуваю тебе до відчаю...
Бо це — як знахідка. У кожному творі — більше чи менше відкриття за мінімального набору слів, яке стосується душевного зруху. Тому збірка «З Тобою і без Тебе» вирізняється як самодостатнє явище. Водночас чується генетичний зв’язок з національними праосновами. Деякі вірші настільки енергетично насичені, що звучать як народні заклинання, що мають лікувальну, очищувальну силу.
Нехай і надалі щастить поетесі Тетяні Добко в «магії» поетичного слова!
Левко Різник.

Різник Л. Весна чекань / Левко Різник // Літературна Україна. – 2012. – 5 квіт.
http://litukraina.kiev.ua/vesna-chekan