Десь на Сході гуркочуть гармати,
Йде війна, Україна в огні,
Полонені сидять в казематах,
За синів сльози ллють матері.

І сидиш ти собі в теплім домі,
В синьо-жовтий закутавшись стяг,
Величаєш себе патріотом,
І твій голос гучніше присяг.

Ти говориш, що за Україну,
Покладеш і життя і дух свій,
Аж допоки не прийде година,
Брати зброю і рватись у бій.

І відразу де ділась сміливість,
Куди запал подівся весь твій?
Ти прикинешся немічним, хворим,
І сховаєшся в домі своїм.

І усядешся ти за новини,
Будеш владу ти критикувати,
Що звели,мол, народ в домовину,
І почнеш ти всіх правді повчати.

Говоритимеш гучно й красиво,
Немов справжній знавець-аналітик,
Власноруч врятував-би країну,
Якби був ти при владі політик.

І отак день за днем, рік за роком,
Отакі «патріоти» живуть,
Вихваляються над кожним кроком,
Аж допоки до справи дійдуть.

Для бійців пошкодують копійку,
Лиш кидають порожні слова,
І за спини ховаються в бійці,
Від війни в них болить голова.

І за гроші брудні, неправдиві,
Вони ладні країну продати,
А під дулом ворожої зброї,
Привселюдно свій герб порубати.

Ну а тих, хто старанням і кров’ю,
Захищають країну свою,
Лиш засудять і розкритикують,
Що неправильно діють в бою.

І з пивцем на дивані крикливо,
Рватись в бій закликають народ,
А себе називають чванливо,
Українськой землі «патріот».

2015