« Навіяне не бузиною,
                    а лозою»

Боярщина

Запитує душа у серця, –
чого мені бракує сліз,
коли не плаче, а сміється
сентиментальний романізм?

Я знаю оди, і балади,
і неосяжне, і п'янке.
А на таке немає ради, –
Романтика? Це що таке?

А я не чув такого зроду.
Романтика – усе підряд
від революції до моди
на роковий ленінопад.

Але душа сентиментальна,
і їй це горе – не біда.
Онде летять вітрила дальні –
парує хмарами вода.

Що революція? Плацебо.
І хай воює люта рать,
а я дивитимусь на небо,
де білі човники летять.

І тане, тане біла пара.
Була, була – і ось нема.
Мені пора уже за хмари.
Немає пари? Та дарма.

Оно – хмарина, як пір'їна,
на іншу їде на парах
і перетрощує руїну
у поетичних небесах.

А я не хочу це терпіти
з подачі неуків пера.
І я повинен полетіти.
І настає така пора,

що начувайтесь, русофоби.
Я уявляю кораблі,
яких у Раші дохороби
на незахищеній Землі.

Усі поети будуть – мощі,
які не варті п'ятака.
Я корабельщину потрощу.
У мене місія така.

Я не такий, я біла кістка,
я попливу, неначе тріска,
серед суцільного лайна.

Ось і феніта ля е проза.
Поету не потрібен розум.
Йому поезія дана.

05.2015