Червень червоний червоним обіймає за плечі, ховає в флакони в червоні комори людськії сни.
А під чорною подушкою нічка тримає сонце, золотить ним волосся і запалює трильйони небесних зіниць.
Я бачу мерехтіння тих зіниць через фіранку, і заколисую свою амарантову кімнату у напівтиші.
А-а-а-а а-а-а-а
У кватирці зморене літо знімає суницеві перстені, кладе їх на полицю і робить суницеву пляму на стіні…
А на ґанку сірий вечірній кіт ловить серпантинову нитку місяченька, намотує клубочок срібно-золотий.
І амарантові тіні лізуть на голе тіло, лишають сироти шепоти облесні і страшні…
Ш-ш-ш-ш ш-ш-ш-ш
Легіт залізає у вчорашній дощовий слоїк, шепоче заклинання про кохання у тривку ніч
І закохана зірка падає приречено у водопадик, на вудку її ловить мій амарантовий принц
Я нині не засну, амарантових снів не бачитиме моя зажурена у суничних плямах кімната
З безодні зірку мій принц витягатиме аж до рання, червень червоний повисне червоною мантією на моїм плечі.

(с) Уляна Маляр