«Дорогі дівчата, жінки! Прошу вас, не дурійте, не фанатійте від того, хто нагло вбиває ваші почуття. Будьте гордими, майте собі ціну! Кожна з вас заслуговує бути щасливою» - так починалася перша промова лікаря– психолога, панни Сюзани Бочкаренко. Таке їм’я їй дала матір, яка просто його обожнювала. Ідеальна порода: Сюзана була високою, величної зовнішності. Гострі риси обличчя, які ще більше підкреслювали її строгість і зверхність і чорне волосся, що спадало з плечей чорними зміями, які наче обплітали всю Сюзану майже до колін. Глибокі чорні очі магнетизували кожного, мовби ніч, пронизуючи гострим, тострим кинджалом швидкого погляду. Її руки були зовсім не жіночні: здавалось, саме такими руками і душив Отелло Дездемону. В свій бальзаківський вік, вона, розуміла чи не розуміла, але, принаймні, щиро намагалась зрозуміти проблеми всіх осіб жіночох статі: і дівчаток зі своїм ще дитячим максималізмом, і поважних «прокурених» дам, і статечних жіночок, і навіть добрих, просвітлених життєвою мудрістю бабусь. Добрішою Сюзанну робив лишень її приємний, м’ який та теплий тембр голосу. Той, хто слухав її лекції - 100 умовних одиниць за курс, не забуваймо!, - сидів на стільці наче приворожений. Здавалось своїм голосом вона вводила весь присутній люд у колективний гіпноз. Чари розсіювались лише тоді, коли курс закінчувався, окрилені знання жіночки із вогнем в очах бігли “ставати щасливими”, а вона прямувала підкорювати інше місто, «в якому жили нещасливі або просто дурні жінки» - саме так думала сама Сюзана, слухаючи всі історії знедолених жінок...

“Я люблю бути самою собою. Хоча мушу бути більш фальшива, - ледве вимовляючи слова, написані на листку, стверджувала перша жертва чоловічого цинізму і перша на спасінні у Сюзанни - Я люблю в глуху ніч дивитися на зорі, вдихати запах повітря після літнього дощу, люблю аромат кави і жасмину, люблю довіряти людям, не задумуючись, що вони можуть зробити щось погане…”, - так ще дуже довго розказувала перша пацієнтка Оксана у сукні від Chanel - не питайте, чи справжньої, і туфлях, придбаних на ринку .
В такі моменти, коли кожен описував себе, Сюзана просто відключала свій мозок, вдаючи, звісно, що вона всіх уважно слухає, а насправді… насправді всередині міцно спала. Напевно, тому ніколи близько до серця нічого не брала. Та й професійне вигорання ніхто не відміняв. Вона спала. Головною метою її навчання було – «підвищити самооцінку цих жінок і довести, що жінки варті тільки найкращого!» Зазвичай проблеми у тих жінок, які приходили до неї на курси були однакові або майже однакові. «Дешеві мелодрами і годі» - так думала Сюзана. У її житті не було глобальних мелодрам чи великих романів, у її житті були: один невдалий шлюб, маршрутка і насичене життя жінки–психолога. Колись, у свої 20 років вона вийшла заміж за однолітка Бориса, а через кілька років подружжя переїхали зі Львова мешкати в село Набік, у зв’язку з дисонуючо-пролетарською професією Бориса – лісника. Все було чудово – жили, як то кажуть, душа в душу. Та одного пречудового вечора, повертаючись пізно зі Львова від батьків, Сюзана застала свого голого чоловіка танцюючого ламбаду біля п’яної сусідки Лариси. Завершилась та історія тим, що чоловік був зв’язаний - не забуваймо про руки Сюзанни!, - і сидів до ранку в комірчині голий, а Лариса завдяки Сюзані зажила репутацію місцевої дівчини по виклику. Принаймі так про неї на сайті для знайомств написала наша Сюзанна:”Недорого і якісно, масаж всього тіла, жриця дня і ночі – Малена»!
Єдине, що з того часу-спогаду Сюзана ще пам’ятала - її поїздка з Набоку додому, до Львова. По дорозі у напіврозваленій маршрутці з кількома валізами жінка зрозуміла, аж тепер, що вона у «повній алярмі», то так з місцевого говору перекладається тривога. Адже, як вона тепер без чоловіка буде, що скажуть батьки, родичі, друзі?! Та врешті-решт із зрадником жити Сюзана собі не дозволила б, та й люди жили у тому селі «дуже альтернативні”, якщо бути політкоректними. І чоловік Борис не був винятком. Коли на курсах її запитували, ким був її колишній чоловік, вона уважно вдивляючись кожній із пань у очі, красиво говорила: “Якщо б у мого колишнього чоловіка був кінь, а у нього тоді були лиш кури і свиня, я була б з його конем. Він був і залишається донині рідкісним антикваріатом тупості»
- “Любов зла, полюбиш козла”, - збоку якась жіночка, схлипуючи сказала.
- “Щоб не любити козла, не треба бути козою”! – хтось вигукнув із заднього ряду.
- “ Тихо! Панянки, зберігаймо субординацію! Без образ! А зараз не про мій “скарб” йдеться! Я Вас слухаю!” – так різко Сюзана переводила тему на інших.
Так, всі скиглення про «скарби» тривали по 3 години кожного дня, окрім суботи і неділі протягом 2 тижнів. Була надія, що за цей невеликий термін всі вилікують свої зболілі душі! Свою ж душу Сюзана швидко вилікувала тією ж епохальною мандрівкою-втечею маршруткою з Набоку до Львова 15 років тому. Поки всі по черзі розказували про себе і свої біди, Сюзана чомусь пригадала і свою трагіко – комедійну історію. А було діло так:
Зранку Сюзана розв’язала свого Дон Жуана. Зібрала речі. І наостанок - Борису сказала - трохи пафосно, звісно, але інакше і бути не могло: “Всі документи надішле мій адвокат, і скоро ми будемо вільні!» Як не вмовляв чоловік і й не просив пробачити “дурня, на якого вона сама скочила”, Сюзана не бажала чути ні слов. Швидко одягнулася і вийшла з дому. До зупинки було рукою подати. Швидко до автостанції прибула стара, синьо–жовта маршрутка. Жінка квапливо зайшла до неї, тягнучи за собою дві великі валізи. Поки їхала, сусід Мишко все розпитував, куди то так Сюзана зібралася і чому вона Ларису - кохання всього його життя, - так вчора гнала по селу всіма земними і неземними матюками. Сюзана мовчала як партизан. Мишко зрозумів, що допитатись щось в неї буде просто неможливо, тому й затих, бідолаха. Проїхавши кілька сіл, слухаючи вже по 3 кругу пісню Наталі «Ветер с моря дул» до маршрутки зайшов п’яний, як ніч чоловік. Чорна кепка, потерті джинси, голий, волохатий верх, брудні руки й зношені кеди фірми Adidas зовсім не надавали йому привабливості. Рвучко всівся на сидіння перед Сюзаною і почав балакати про сенс буття. Скаржився на владу, на дороги, на своє холостяцьке життя і все би нічого..Та коли чоловік розмовляв, вся його слина летіла прямо на обличчя Сюзани. Потерпівши кілька хвилин, жінка зробила зауваження:
- Пане, я перепрошую, ви би могли прикривати рукою рота, коли розмовляєте, ваша слюна летить прямо мені на обличчя, - сказала і відвернулась до вікна.
- А слина тепла чи студена? - ледве вимовив чоловік.
- Тепла – студена і бактеріальна – відказала Сюзана.
- Неправда, я сьогодні дизинфі…, дизи.., дж…, короче я вбив сьогодні бактерії, - відповів той.
- Головне, щоб потім ця бактерія не вбила вас! - зухвало відказала Сюзана.
- Шо?Шо, ти сказала? - і нахилився до неї, - Мимра ти з намальованими губааааами! - прошепотів чоловік.
- Ах так! Алкоголік!
- Мимра! – кричав на весь салон чоловік.
- Алкоголік! - верещала вона.
- Я не алкоголік, я вільний поет - Вася!
- Вася – алкоголік, – насміхаючись відказувала жінка.
- А... а ти, все одно мимра!
- Придурок!
- А це обідно... Дура!
- Неадерталець!
- Я цим, може, і горжусь! Дура!
- Ви, ви ніхто!
- Шо, та я…я тобі зараз докажу, хто тут ніхто! – і накинувся на свою жертву. Півмаршрутки реготало, а друга половина боронила Сюзану від Василя. Чоловік вчепився у волосся жінки і повторював: «Я Вася, син Божий», а жінка вчепившись за ремінь штанів, кричала “Придурок!». Завершилась ця імпровізована битва гладіаторів висадкою обох наших героїв – Сюзани і Васі.
До наступної зупинки треба було йти далеко, отже трохи втихомирившись, ще півгодини тому двоє запеклих ворогів вирішили примиритися.
- Значить так, ти допоможеш мені донести речі до наступної зупинки і на цьому наше помилкове знайомство завершиться - твердо сказала Сюзана.
- Мимрочка, а може ти все сама донесеш?Га?- просив Василь.
- Вася, не той во! А то я зараз кину у тебе каменем!
- Окей, мимрочка. Я тобі допоможу!
- Ще би!І не називай мене мимрочка! Я – Сюзана, - гордо сказала вона.
- Ха! Мимрочка тобі більше йде! – засміявшись мовив Вася.
- Неси! А то…- замахнувшись крикнула Сюзана.
- Не хвилюйся! Я ж мужик!

Ішли довго – 2 години у супроводі чуть не всього репертуру Цоя у виконані Васі. За цей час Сюзана по – новому глянула на край, де колись вони прожили у шлюбі з Борисом. Високі похилі від жолудів дуби, ошатні смереки, стрункі, мов пави смерічки, розкішні й мовчазні верби й осокори. Стрімка і рвучка змійоподібна річка. Тиха і красива природа панувала серед зовсім не тихих і приязних людей. Прийшовши на зупинку, Василь швидко кинув валізи і побіг щодуху з криком «Па – па, мимра Сюзана»! Після цього моменту Сюзана зрозуміла, що всі чоловіки, які мають хоч якесь наближене відношення до села Набік, у них не все в порядку, здавалося їхній мозок функціонував на один бік. Особливо, після того випадку, як помітила, що Вася викрав її копію паспорта і фотографію, де вона у піжамі. Після цієї пригоди жінка вирішила зайнятися психологією і допомогати тим жінкам, яких образили Бориси і всякі Васі. Так, за короткий термін Сюзана стала чи не найкращим доктором – психологом у країні. Вона розуміла всіх і все, знаходила потрібні слова, щоб допомогти кожній жінці. Вона свято вірила в те, що їй чоловік не потрібен, допоки у її квартиру не пролунав дзвінок,а перед нею постав він, з букетом троянд і словами – «Вибач, люба Сюзана». Крига скресла. Сюзана знову була з чоловіком і навіть щаслива.

Поки Сюзана була у своїх роздумах, лекція на тему “Історії жінки з темним минулим» мало - помалу від спеки – «світлішала». У переповненій аудиторії не було нічим дихнути. Всі уважно слухали і водночас задихались. Сюзана зрозуміла, що потрібна перерва, отже треба було зробити невелику промову для своїх пацієнток. Вона піднялася зі стільця, поправила декольте своєї зеленої оксамитової сукні і промовила:
“Для жінки нестерпною є самотність, іноді здається, що вона не мине. Самотність приходить тоді, коли не відчуваєш внутрішнього спокою, відчуваєш духовне зубожіння, або ж взагалі іноді нічого не відчуваєш…Здається падаєш в прірву, але падаєш не тому, що безсила, а тому що десь переоцінила свої сили, можливості. Жінкам не властиво бути завжди сильними і розумними, жінці потрібно бути просто коханою! – тут в цей момент в натовпі всі почали підтакувати – Так, коханою!” “Здається заплуталась в лабіринті, коловороті свого маленького життя – продовжувала Сюзана, - Ви не замислювались, може це депресія? А може - це какофонія думок стомленої жінки!Або ж це вічно триваюче почуття на літеру - «К»!!!Вам треба самим зрозуміти, що з вами насправді відбувається ! Витримавши театральну паузу Сюзана сказала: «Оголошую перерву».

Пролунали оплески. Всі швидко зірвались зі своїх місць, обговорюючи, що насправді діється у глибинах жіночих сердець. Пролунали варіанти і стомленої жінки – треба на Кіпр, і почуття на літеру »К» - треба їй повернути Степана, але трішки перевиховати, і навіть «депресняк»…”Треба терміново на шопінг до Італії!” - казала жінка місцевого мера. Всі пригощалися тістечками,пили каву, курили цигарки, хтось посміхався, а хтось просто вдивлявся у чужі сережки - справжні Swarovski! і по - тихому заздрив. Сюзана була задоволеною, все йшло як по маслу - всі були задоволені і потребували її порад і настанов. Не допивши і півфіліжанки кави, була змушена відповісти на мобільний дзвінок: “Алло! – ніжно сказала Сюзана, - Так, Вася, я зрозуміла. Твоя мимрочка ще працює. До вечора. Ага! Цілую!”
«Шановні дами, через півгодини продовжимо наше заняття. Знайте, ми варті кращого! Вірте у свої сили!Хай краще буде у голові какофонія думок, ніж їх відсутність!», - це була ще одна улюблена, «геніальна» фраза Сюзани, принаймі так сама вона і думала.