Сходяться й розходяться дороги,
Зводяться й розводяться мости –
То зі мною ти занадто строга,
То душі добріше не знайти.
Та й навіщо кращу десь шукати
Від тієї, що уже пізнав
Біля себе поруч серед свята
І в рутині повсякденних справ.
Я не зможу стерти чи закреслить
Пережите й пройдене колись, –
Мов рубці від кочетів на веслах,
Згадки забуттям не затяглись.
Змалечку обоє в непокої,
Ми в ряди ставали між людьми,
Щоб набратись мудрості живої
Та стерпіти грози і громи.
Відсвіти веселок семибарвних
На шляхах подоланих лежать,
Як надій печатки невитравні,
Як діянь найкращих благодать.
Кожна мить, схвильовано і вдячно,
Вміщена у памят’і моїй –
Не суди поспішно й однозначно
Протиріччя вчинків і подій.
Не лякайся звісточок недобрих,
Не соромся пишних обіцянь –
У пітьмі забагровілий обрій
Розкриває дивину світань.
Хай вони лиш множаться, а свято
Змірює без втоми твій поріг, –
Я щасливий, що сестру не втратив
І поговорити з нею зміг.
06.07.15