ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
2026.01.31
14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
2026.01.31
12:07
Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
2026.01.30
23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу.
Меншовартість занадто вартує.
Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають.
Хто править бал, тому правила зайві.
У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Кримська (1964) /
Вірші
/
Тире
Балада про Острів
На мапі глибокого сну!
Лягли йому води на груди
І думають думку одну.
Зачавлена повінню пісня –
Розмита-розмилена мла.
Був Острів – зробився недійсним.
Ген плесо. Немає села.
Немає слідів, нема колій.
Не йде череда у луги.
Омиті рамена від солі.
Ріллю не цілують плуги.
Води наковталися вікна,
Теленькають клямки ледь-ледь…
Моє родове! Моє зникле!
Вода! Шелестить очерет.
Проектів сухі розрахунки…
Село – проти сили ідей?
Складались пожитки у клунки
На спиноньки гнаних людей…
Свій корінь рвонули щосили,
У жменю сховали жужмом
І слізно прощЕння просили
У свого села всім селом.
Услід закипіла робота –
Край світу раптово настав!
Обійсть незагоєні соти
Загоїв до смертоньки став.
На сотні гектарів розлитий,
Сховав у глибини село.
Було воно світлим і світом.
Та в тому й біда, що БУЛО.
Бо й маючи назву містичну,
Утратило свій оберіг.
Бо склалося так історично,
що й Бог врятувати не зміг.
На дні воно денно і нощно
Гойдає услід течії
Покинутих спогадів ношу,
Затоплені сни нічиї.
Там щуки вишукують хижо,
Рачкують у сховок раки.
А човен гладь лагідно ріже
Вздовж спогадів русла ріки.
Русалки несправжні і справжні
Лоскочуть одвірки чужі,
Пірнають в глибини звитяжні
Лякають села міражі.
Водоймі величній байдуже,
Що в неї в утробі лежить.
У неї душа – від калюжі,
Калюжу ніщо не гнітить.
Лежить у оточенні лісу
Зробилася з часом своя.
Епохи минулої риси
Замила Ірші течія.
Сичевські, Купневичі всюди
У світ звідтіля побрели.
Мій Острове! Де твої люди?
Чи справді вони там жили?..
14 липня 2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балада про Острів
Біля Малина є водосховище. Це стратегічний об"єкт. Воно напуває місто - людей і підприємства. Його зробили як виробничу частину відомої колись на весь світ паперової фабрики. Називають цей водний об"єкт Малинське Море. Такий собі топонім з гонором. Гарні краєвиди... А на дні - моє родове село. Моя баба, Ганна Купнєвич (батькова мама), із роду збіднілої шляхти, жила в селі з дивною назвою Острів. Цього села немає вже більше сорока років.
Мій Острове, світе безлюдний,
На мапі глибокого сну!
Лягли йому води на груди
І думають думку одну.
Зачавлена повінню пісня –
Розмита-розмилена мла.
Був Острів – зробився недійсним.
Ген плесо. Немає села.
Немає слідів, нема колій.
Не йде череда у луги.
Омиті рамена від солі.
Ріллю не цілують плуги.
Води наковталися вікна,
Теленькають клямки ледь-ледь…
Моє родове! Моє зникле!
Вода! Шелестить очерет.
Проектів сухі розрахунки…
Село – проти сили ідей?
Складались пожитки у клунки
На спиноньки гнаних людей…
Свій корінь рвонули щосили,
У жменю сховали жужмом
І слізно прощЕння просили
У свого села всім селом.
Услід закипіла робота –
Край світу раптово настав!
Обійсть незагоєні соти
Загоїв до смертоньки став.
На сотні гектарів розлитий,
Сховав у глибини село.
Було воно світлим і світом.
Та в тому й біда, що БУЛО.
Бо й маючи назву містичну,
Утратило свій оберіг.
Бо склалося так історично,
що й Бог врятувати не зміг.
На дні воно денно і нощно
Гойдає услід течії
Покинутих спогадів ношу,
Затоплені сни нічиї.
Там щуки вишукують хижо,
Рачкують у сховок раки.
А човен гладь лагідно ріже
Вздовж спогадів русла ріки.
Русалки несправжні і справжні
Лоскочуть одвірки чужі,
Пірнають в глибини звитяжні
Лякають села міражі.
Водоймі величній байдуже,
Що в неї в утробі лежить.
У неї душа – від калюжі,
Калюжу ніщо не гнітить.
Лежить у оточенні лісу
Зробилася з часом своя.
Епохи минулої риси
Замила Ірші течія.
Сичевські, Купневичі всюди
У світ звідтіля побрели.
Мій Острове! Де твої люди?
Чи справді вони там жили?..
14 липня 2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0863 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0863 seconds