« Коли відчуваєш,
що не бити не можеш, то бий.»

Із п'єси «Викликач дощу»

Немає там добра, де відбирає мову,
не радують дощі, не падає роса.
Де ратаї душі забули рідне слово,
тамують голоси високі небеса.

У бубони ідей торохкають шамани.
Сугестії біди очікують грозу.
І дерибани душ, і долі барабани
витрушують з небес одну скупу сльозу.

Ідеями жили і ось у полі мрії
пожали врожаї посіяних надій.
Умліли у чаду чудової Росії,
і дує із кремля пекельний суховій.

Не тільки у полях – у головах засуха.
Криваві ручаї купаються на дні.
І у Єгови неба закладає вуха.
Не чує Він жидів на мові кацапні.

Її і не було. Висотує лукавий
усе, що одцвіло до щедрого дощу.
І що не говори – мовчали досхочу.
Кудою не іди – іти немає права...
І відчуваю, що кричати марна справа,
але усе одно не хочу, а кричу.

                              07.2015