2015р

Так був поет…
Можливо той ще досі є.
Можливо світить у зіниці йому промінь сонця
Мовчазний і тихо істинну зі слів все п’є
І вигляда гостей не частих у віконце.

Він сам поет…
Доки ніхто не зрозумів
Таке безмежно справедливе і наївне це зізнання
І він душа відкрита всім правду вже відкрив
Та не почув бажаного прохання.

Знає поет…
У нього просто місія така
Лиш жити римою і кожне речення до зошита писати
Хоч участь ця безмежно радісна й п’янка
Та ті всі записи вже нікуди складати.

Сумний тепер…
Поет ніким не знаний
А так хотів бути потрібним і почутим хоч би раз
Та й Всесвіт весь такий йому коханий
Все ж заблукав серед людських неправди і образ.

А хто знайде?..
Кому тепер його шукать?
Може так багато всім сказати прямо в серце словом.
Стомився на безглуздий викликать
Діалог когось із опонентів на розмову.

Любив колись поет…
І друзів – їх немає… десь вони не поряд.
Не хочуть віршів. Може кам’яні стали серця?
Кохав… Лиш тільки один раз впіймавши погляд…
Забуто все… одні тільки вірші на папірцях.

Може на час.
Куди романтикам? Тут тільки практикам дорогу.
Поет – це не рентабельно. Замалий престиж.
Слова ці будять душу викликаючи зайву вам тривогу
І відкривають серденько навстіж.

Пробач черствих…
Тільки не припиняй писати
Ти сповниш діамантами смарагдами будь які розмови
Нехай навіть забули хто ти є. Мусять згадати.
А пам’ять поверне усім і кожному твоє коштовне слово!

Пиши поет вірші. Твори!
Не забувай призначення своє від Бога!
Одна лишилась на планеті істина. Тільки твоя.
Вона розбудить всіх бо чиста необхідна й нова.
Лиш потерпи ще трішки й зміниться Земля!