ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.02.10 07:12
На фото пожовкле дивлюся
І згадую легко краї
В яких потрапляла бабуся
В обійми юначі мої.
Як сонцю весна, довірялась
Теплу моїх лагідних рук
І тішилась щиро помалу,
Що часто гостює онук.

Лесь Коваль
2026.02.09 21:55
Ми колись перестрінемось поглядом
в центрі міста твого серед натовпу
мимовільно, побіжно і поквапом.
Я дивитимусь пильно й не знатиму
звідки мчиш і куди повноводною
провесінньою чистою річкою.
Милуватимусь літньою вродою
і душею, що сонцем відсвіч

С М
2026.02.09 21:41
закриття сезону
закриття сезону
літо йде
мов недовгий сон
що діяти
закриття сезону

вранці ми не думали про те

Володимир Бойко
2026.02.09 21:19
Кому бракує друзів – вишукує ворогів. У московській мові слова «братство» і «рабство» пишуться по-різному, але сприймаються однаково. Невчасно подана до обіду ложка може обернутися ложкою дьогтю. Московському баранові Золотих воріт не бачити.

Іван Потьомкін
2026.02.09 21:09
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн

Олександр Буй
2026.02.09 20:59
Він приречено жив, бо давно розумів,
Що горітиме вперше й востаннє,
І собою вогонь запалити хотів
Неземного святого кохання.

А у неї із кременя серце було –
Почуття їй були незнайомі.
Що горіння для неї? Воно – ремесло,

Віктор Насипаний
2026.02.09 19:14
У село на місяць бабці
З міста син привіз онука.
Щоб привчить його до праці,
Бо село -то добра штука.

А малий – у телефоні,
Не піде нізащо з хати.
Що йому корова, свині?

Сергій Губерначук
2026.02.09 16:51
Ївґа горлала на третій день весілля
так – ніби їй всипали п’яного зілля:
«Так, немає обручки! Не-ма-є!!
Вона вислизнула, а де – не знаю!
Вона розбилася й десь закотилася!..»
Тут Ївдю й кинув до льоху пан Тодорош:
«О-ось тобі наша весільна подорож!!!

Ярослав Чорногуз
2026.02.09 16:39
Вись розчулила весною,
Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.

Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові

Марія Дем'янюк
2026.02.09 14:24
«Служу Україні!» — від віку й донині
Слова ці лунають і серце діймають.
«Служу Україні!» — їй, неньці єдиній.
Міцне в нас коріння, родюче насіння.
Традиції, мова, батьків заповіт —
Основа держави на тисячі літ.
Пильнуймо зірко, тримаймося стійко.
Б

Тетяна Левицька
2026.02.09 14:06
В червоній сукні жінка чарівна,
Іще не осінь, та вже не весна.
Красиві форми і смарагд очей
Непересічних зваблюють людей.
Одним здається, що таких кобіт
Гойдає у долонях цілий світ.
Співають херувими в небесах,
Дарує лебедині крила птах.

Микола Дудар
2026.02.09 10:39
Відтепер і дотепер
Маю сотню зауважень.
Свідки поруч — власний нерв.
Правда, він без повноважень.

Є двигун, і є штовхач…
Є кажись, дивлюсь, предтеча:
Після неї знову плач —

Борис Костиря
2026.02.09 10:36
Мовчання, мов кактус в пустелі німій,
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних

Євген Федчук
2026.02.08 15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч

Лесь Коваль
2026.02.08 12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.

Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і

Борис Костиря
2026.02.08 11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Дарій Стрілецький
2026.02.05

Акко Акко
2026.02.03

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19

Лесь Коваль
2026.01.19

Жанна Мартиросян
2026.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Вірші

 Cама поезія*
Образ твору Неначе наливні жита,
У запашнім буянні літа,
Чарівна врода розквіта,
Аж блідне осінь золота,
Бо так не здатна пломеніти.

Немовби в неї слів нема -
Окрилено шепоче вітер,
Бо це - поезія сама,
Любов"ю й ніжністю зігріта!!!)))

8.08.7523 р. (Від Трипілля) (2015)

*Фото Наталі Гурницької - письменниці зі Львова. Я особисто з нею не знайомий. Вірш-експромт написаний під враженням побаченого. Це - данина вроді і фотогенічності пані Наталі, а також майстерності її фотографа.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-08-08 13:03:44
Переглядів сторінки твору 2994
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.330 / 6.99)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (6.337 / 7)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Маньєризм, Галантний та Куртуазний Маньєризми
Поезія Романтизму і Сентименталізму
Візуальна поезія
Автор востаннє на сайті 2026.02.10 05:42
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Кіс (Л.П./Л.П.) [ 2015-08-08 16:21:28 ]
Знаю пані Наталю, справді чарівна і талановита жінка! А експромт Ваш щирий і зворушливий. Зажди приємно читати вилиті на папері справжні чоловічі емоції присвячені жінкам!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2015-08-08 16:45:24 ]
Дуже дякую, Олено, за відгук і допомогу. Я вірив, що хтось із львів"ян озветься і підкаже. Радію, що витратив поетичний порох недаремно і об"єкт мого натхнення справді відповідає його зображенню.)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2015-08-08 21:19:53 ]
І домалювати було б не гріх, якби не Ваше поетичне право дати нам завершений образ.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2015-08-08 22:37:06 ]
Дякую за відгук, Ігорю! Якщо Вас також надихнуло це фото, є бажання домалювати, то можете зробити свій варіант, я не заперечую!)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Криловець (М.К./М.К.) [ 2015-08-08 23:00:08 ]
Дуже гарний вірш, Ярославе! От що робить із поетом жіноча краса!!! Слава (красі, звичайно)! Ну, й поетові теж...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2015-08-08 23:20:24 ]
Щиро дякую, друже і колего Анатолію! Не кажіть, ця краса запалює перо на відстані! Не кожен фокусник таке утне! Будьмо!))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2015-08-12 00:17:06 ]
Галина Михайлик. Відгук на цей вірш із мережі Фейсбук:

У мене склалося таке враження, Ярославе, що ви не пишете вірші, а відтворюєте "почуте". Люди від мистецтва знають, що я маю на увазі, - перебувати "в потоці". Мені дуже імпонує ваша поезія. Вона надзвичайно асоціативна (як на мене, це - головна прикмета справжньої поезії), тобто читаєш ваше, а переживаєш своє. ТВОРІТЬ!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2015-08-12 00:30:28 ]
Галю, Ви мене аж схвилювали такими словами. Ще ні від кого такого не чув. Виходить, моїм пером хтось водить? Я пишу такими напливами свідомості, але вони визрівають в душі. І справді, є відчуття потоку під час процесу. Якщо воно втрачається, я припиняю писати, бо все тоді стає неприроднє, ніби притягнуте за вуха. А поезія має литися легко і невимушено, як річка, як вірші Олеся, Вороного чи Пушкіна! Дуже-дуже дякую!