Кум повідав щиро куму наболілу тему –
Про свою, про чоловічу, незручну проблему.
Кум не дуже здивувався, бо і сам страждає,
Заспокоїв свого друга: - Хто цього не має?

Вік у нас уже поважний і не ті годочки
Є у тебе син, онуки, а у мене дочки.
І дружини нас з тобою не дуже турбують,
Як заробимо грошей, то і поцілують.

-От і я про це, - кум каже, що не ті годочка,
І дружина давно мені до одної точки.
Я не те, що вже не можу, не бажаю з нею…
Про таку я, куме, мрію, щоб була зорею.

Щоб на неї я дивився щодня, мов на диво,
І кохалися ми з нею молодо, красиво.
І були удвох із нею, мов ті голубочки,
Ну а ти, що є дружина, онуки, синочки.

Я давно їм не потрібен, а потрібні гроші.
Дорікає , що лінивий, уже нехороший.
А сама напне на себе вузьке і вульгарне
І думає, що цариця і що дуже гарна.

І моя з мотокосою по газону скаче –
Чорна, худа, як жердина, дивлюсь серце плаче,
Репетує і на мене, що я непутящий,
Що на ній уся робота і що я ледащо.

І таке навкруг мій друже, як я подивлюся,
Моя часом так ужалить, що з горя нап’юся.
Ну а вранці голова важка на похмілля,
А дружина знову жалить, як отруйне зілля.

І куди не кинеш оком, отаке усюди,
Ніби не були щасливі у цім світі люди.
Не рви, куме, своє серце, хай відійде туга,
Прислухайся до поради найліпшого друга.

Ні моє ще, куме, серце тріпотить, чекає
Може зійде Боже диво й мене покохають.
Кум із жалем подивився на друга і кума:
-Я б не радив щось міняти, про літа подумай.

2011р. Надія Таршин