Відійшла напередодні Різдва Богородиці.
Греблею золотаві мрії-сонцята котяться...
Кіт сусідський лапу обпік, спинився на кладці.
Байдужі їй перегони, юрба можновладців.

Йде Шура повз човни, доярню, заглядає в стійла.
Не треба вже її синам ні лозинки, ні пійла.
Одежина тепер навічно, хустка хрещата.
Побачить когось отам, пожаліється тату.
Нарешті сама-самісінька, пенсія ціла.
Борщ варити навчилася, а суп не зуміла...

Знасилував бідну Шуру молодик жонатий.
Благовірний стерпів, порадив "таких оминати".
Була Шура поштаркою, в сумці листи, "Мурзилка"...
Менший син Микола - невиправна помилка.
Старший помер на Уралі, дружина - в монашки...
Судити покійницю - гріх, розуміти важко.

Дивлюся вслід – полотно буття сіре, вузлисте.
На чорну старість відклала болячок із триста.
Хтось викликав міліцію, пес її винуватив.
Нащо сину-п`яниці на оковиту давати?

Ходила-плавшудила, спала під чужим тином.
У шістдесят - палиця, пахла димами, кмином.
З матір`ю моєю молилася, втрачала масу.
А я бурчала: болотом - боса, внесе заразу...

Їла, мовчала-нишкла…померла в бабдомі вчора.
Усохло тіло, зів`яла сільська мандрагора.
Хата її в бадилинні, невістка пригляне.
Сіється сім`я крізь тини - просяне, конопляне.

Тьма жінок-нещасниць в реаліях, літературі.
Гвалтують, цитькають...
Царство небесне - Шурі.
Хронічне затуркання, серпантини-депресії.
Махну пером з Полтави - тихій жертві агресії.


2015