Мужчина і пам`ятник.
Натяк прозорий.
Не садять у парках оцих мандрагори.
Панують сосонки, вербиченьки, туї.
Живому жадається огира, збруї,
Шляхи уявляє: за хмари... все вище.
Він є повелителем віхоли, хвищі,
Юнону привабив, менжує зорею,
Ушкварить Перуном у схилену рею.
Зліпив янголятко - а посміх чортячий.
Цибата статура, ще буцає м`ячик.
Десь мати квилить...
"Ні, цейтнот - по пленеру...".
Устигнути б світочем стати в цю еру!
Вже й пузо, і пейси... Здобутки хирляві.
Тритон екзотичний на лівій халяві.
Із хвостик - чеснот, сім рядів прототипів.
Правиці не дам Шкаралущі Пилипу.
Друзяки - дуби, споришеві мізери.
А в мене у клітях - тигриці... пантери...
"І хочуть свавілля, залізного м`яса..." -
Сміється з безлюддя руда Аргімпаса.
У Чутове кличе.
Там чорні биндюги.
А я ще тасую петелечки, смуги.
Свій оцет вирує...
Рік справжнього меду.
Метелик на бронзі: оманливе кредо.
Душа і метал.
Піджачок, черевики...
Дрібнота вклякає у тінях великих,
Устигнувши влізти у шпарки по квотах
(У фрашки завжди незліченно роботи),
Замазавши руки у глині прадідній,
Сказавши про метрів слівце - принагідно,
Піднявши лист лавра, обслинивши келих...
Для кого писала про вічне... ой, леле...


2015