
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
2025.06.29
11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
2025.06.29
10:15
Кожен із нас прагне жити цілісним, наповненим життям, відчувати внутрішню гармонію та здатність любити й бути любимим. І хоча шляхи до цього щастя у кожного свої, і кожен "здоровий" по-своєму, існують глибинні закономірності, що формують наш внутрішній
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Леонід Вархоляк (2004) /
Вірші
/
Вірші воєнного часу
Осіння буря
Ридає осінь.
Його нескі́нчена війна
Триває досі.
Життя реалії – не мед,
Бо сиві скроні,
Та пам’ятають кулемет
Міцні долоні.
Звільняє пам’яті полон
Подій намисто
Де проти сотні – батальйон
Енкаведистів,
Де кулі рвали на шматки
Відлуння бою,
Де ситі сталінські вовки
Лежали гноєм,
Бо їм пощади не було:
Сікли до краю.
Кого війною опекло́:
Жалю́ не має...
Зникають марева боїв
Із риком лева:
Когорта збурених вітрів
Лама дерева,
Ліси згинаючи навпі́л
Супроти шерсті,
Лиш дуб уперся наче віл
На перехресті.
Гартує праведная лють
Його осердя:
У нім немає ні жалю́,
Ні милосердя.
Його негода не зляка,
Не про́ймуть бурі.
Немов старого вояка
У амбразурі.
І сотник дивиться на світ,
А світ у кро́ві:
Там часу про́йденого слід
Зрива покрови,
Там бита кулями рілля
Хрестами квітне
І машингве́рами земля
Іще вагітна.
Уже пере́йми почали́сь
На східнім боці:
Чи загуркоче мов колись
У новім році?
Невже напише майбуття
Старі картини
І будуть рватися життя
Як павутиння?
Закрила відповідь імла
Своїм плюма́жем:
Негода вітряна і зла
Про це не скаже,
Не чути істини з небес
Між гул потопу,
Бо небо втиснуло себе
В земні окопи.
Над ними – кетяги калин
Червоно-чорні:
Останні по́лиски жарин
В зимовім го́рні.
А він бажав би весняні
Побачить ро́ки,
Щоб відродилися на пні
Сади високі,
Щоб квіти вибілили скрізь
Яри похмурі...
Та лиховісно стогне ліс
В осінній бурі:
Там лють пагі́нчиками б’є
Нова, не сива.
І честь старому віддає
Невпинна злива,
Що зростить пагони дубів
З міцним осердям.
Без доброти до ворогів.
Без милосердя.
© Леонід Вархоляк, 2015 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Осіння буря
Кінець війни бачили тільки мертві.
Платон
За амбразурою вікнаРидає осінь.
Його нескі́нчена війна
Триває досі.
Життя реалії – не мед,
Бо сиві скроні,
Та пам’ятають кулемет
Міцні долоні.
Звільняє пам’яті полон
Подій намисто
Де проти сотні – батальйон
Енкаведистів,
Де кулі рвали на шматки
Відлуння бою,
Де ситі сталінські вовки
Лежали гноєм,
Бо їм пощади не було:
Сікли до краю.
Кого війною опекло́:
Жалю́ не має...
Зникають марева боїв
Із риком лева:
Когорта збурених вітрів
Лама дерева,
Ліси згинаючи навпі́л
Супроти шерсті,
Лиш дуб уперся наче віл
На перехресті.
Гартує праведная лють
Його осердя:
У нім немає ні жалю́,
Ні милосердя.
Його негода не зляка,
Не про́ймуть бурі.
Немов старого вояка
У амбразурі.
І сотник дивиться на світ,
А світ у кро́ві:
Там часу про́йденого слід
Зрива покрови,
Там бита кулями рілля
Хрестами квітне
І машингве́рами земля
Іще вагітна.
Уже пере́йми почали́сь
На східнім боці:
Чи загуркоче мов колись
У новім році?
Невже напише майбуття
Старі картини
І будуть рватися життя
Як павутиння?
Закрила відповідь імла
Своїм плюма́жем:
Негода вітряна і зла
Про це не скаже,
Не чути істини з небес
Між гул потопу,
Бо небо втиснуло себе
В земні окопи.
Над ними – кетяги калин
Червоно-чорні:
Останні по́лиски жарин
В зимовім го́рні.
А він бажав би весняні
Побачить ро́ки,
Щоб відродилися на пні
Сади високі,
Щоб квіти вибілили скрізь
Яри похмурі...
Та лиховісно стогне ліс
В осінній бурі:
Там лють пагі́нчиками б’є
Нова, не сива.
І честь старому віддає
Невпинна злива,
Що зростить пагони дубів
З міцним осердям.
Без доброти до ворогів.
Без милосердя.
© Леонід Вархоляк, 2015 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію