Бо почуття не згасають як свічка
І не сховаєшся від них як від вогню,
Течуть вони по венах як річка,
В забутих словах таке тихе "люблю".
Ці обірвані фрази у пам'ять вп'ялись,
Десь безслідно розчинившись у мандрах,
Згадую як кохали люди колись,
А тепер залишилось лиш горе і крах.
Забуто, палко кохали, віддавали майже усе,
Відкрито і гордо проживали разом життя,
А сьогодні... де поділось кохання оте,
Від якого розриває душу, нема вороття?
Давно чомусь попрощались ми із долею,
Стомившись від болю, образ і почуттів,
Не хочемо сповна насолодитись волею,
А чекаємо лиш терпіння й співчуттів.
Та чи заслужили ми чистого кохання,
За десятки розбитих об землю сердець,
Не озирались на закохані погляди, бажання,
Залишали в душі лиш рану й синець.
Наша байдужість стала капканом комусь,
А самотність зробилась прокляттям, чумою,
Не зрозуміли ми щастя свого чомусь,
А поспішали втекти, не лишивши слід за собою...

07.12.15