Ну ось і все... закінчилась самотність,
Лягла попелом на білі груди,
А в душу влізла почуттів бездонність,
Залікувавши рани, осінь і застуди.
А час ішов, здавалось безкінечно,
Слова текли, як водоспад в пустелі,
Я закохалась, повірте, безперечно,
Не знаходячи світла у кінці тунелю.
Зупинила я свій потяг у житті,
На станції кохання задрижали руки,
А серце безпорадно билось у передчутті,
Під тихі ноти гітари тонули всі звуки.
Я чекала тебе під нічними вогнями
І цей час ніби повз по вітринам,
Зустрічали зірки твій голос вбраннями,
Посміхаючись холодним жаринам.
І я згадала тоді, де впала весна,
Коли відчула подих твій на щоці,
Шалений погляд і пульс... картина ясна,
Тільки сильніше затисла своє щастя в руці.
Ось така моя правда- шепотіли вуста,
А тіло просило: " Лише чуток обійми!",
Щастя і доля насправді дуже проста
І їй підкорились вже давно всі світи!

07.12.15