І я колись перекладав щось подібне, але не з китайської
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479801

Дякую за увагу, але, пане Ігоре, це не переклад.

За кожним генієм і талантом стоїть колосальна праця. І той, хто читав Виноградова "Осуждение Паганини", той знає, що його юного батько закривав у квартирі і примушував грати по 10-12-14 (!) щодня. Не диво, що він у зрілі роки виходив на концерт, перед цим не розігруючись і творив фантстичні чудеса, грав навіть на 3-з, 2-х і одній струні і вражав віртуозністю, глибоким відчуттям музики.
Я, як профі- бандурист, працюючи в Національній капелі бандуристів - робочий час у нас - 5 годин щодня, з них ми 2-4 години граємо на бандурах. Потім після роботи - самопідготовка ще години 2 гри, вивчення партій, самопідготовка, плюс я вчу ще власний сольний репертуар з бандурою. Але і в молоді роки більше 10 годин за день не витримував, а з віком спроможність зменшується, потреба у відпочинкові зростає. Але у бандуристів специфіка та, що вони одночасно і грають і співають, нам за це платять більше, ніж в інших колективах, де тільки грають або тільки співають.
Я слухав у Києві італійського скрипаля Массімо Куарта, який на сцені перед концертом, харкав і сякався в хустину, а потім як заграв, то я забув усе на світі, усе йому пробачив і аплодував стоячи, єдиний у партері, бо виконання було таке, як у Паганіні певно, хоч його ніхто не слухав, бо записів тоді не робили.
Професіоналу іноді треба все життя покласти, щоб в останніх кілька років вражати майстерністю, можу це сказати з власного досвіду. 26 років у музиці і тільки зараз якась майстерність починає з"являтися. Одне життя треба, щоб учитися, а ще одне - щоб виступати на сцені вже зрілим майстром.
Але Нікколо був геній, мав колосальну працездатність, вправлявся перемагаючи себе, і тому переміг світ. Скрипка - дуже тонкий інструмент, якщо не відчуваєш її, краще не грати взагалі. А він був із нею - одне ціле.
Флажолети - це ознака високої майстерності, ми їх робимо і на бандурі, але не кожен здатен так тонко це передати. Ви глибоко відчули і написали, пане Іване. Скрипаль, який виграє всі оті паганінівські 24 каприччіо, особливо віртуозні, рве публіку на шматки і має справжнє щастя. Я знаю і кількох наших українських скрипалів-віртуозів, учнів Богодара Которовича, таких, як Дмитро Ткаченко і Олесь Семчук чи Богдана Півненко. Дехто вже давно за кордоном заробляє. Я писав про них, як журналіст музичний.
Словом, Ви мене розворушили своїм віршем на спогади, дякую, дорогий пане Іване!)

Шановний пане Ярославе, не надуживу, коли скажу, що радий мати такого Читача, як Ви.
З цікавістю дізнався про нелегку працю бандуриста. І хочу побажати Вам і колегам бути здоровими до 120! Звісно, щоб руки не боліли!
Хочу процитувати дещо зі згаданої у вірші книги: "Можно с большой вероятностью предположить,что Паганини имел врожденное отклонение, объясняющее невероятную гибкость его пальцев. Соединительные ткани пальцев музыканта были настолько эластичны, что он мог отгнуть мизинец в сторону под прямым углом к ладони (попытайтесь сами!).Кроме того,он обладал невероятно широкой растяжкой кисти, что является для скрипача ключевым преимуществом".

Дякую, Ви нагадали деталь характеристика Паганіні, про яку я вже забув, бо читав цю річ не менш як 10 років тому. Все згадане плюс феноменальна пластика рук - звісно Нікколо був створений Богом чи дияволом для скрипки.
Наш сучасний геній бандури - номер один - Роман Гриньків - у нього щирока долоня і теж дуже пластичні пальці - коли він грає, здається ледве ними ворушить, але вони рухаються з такою швидкістю і охоплюють легко увесь широкий діапазон струн, а їх на сучаній бандурі до 70-ти! і видобувають тембрально такі фантастичні звуки, що диву даєшся. І щелепа відвисає навіть у нас, бувалих музикантів! Натхнення Вам!))