Я так довго на тебе одного чекала,
Ховаючи у глибоку скриньку думки,
В тихих зорях щоніч засинала,
Присвятивши тобі ніжні рядки.
Але тебе поруч майже не було,
Тільки вітер приносив цілунки твої,
А серце стільки страждання відчуло,
Що стало чорніше святої землі.
Де ж ти був, коли я так страждала
І сльози лились немов водоспад,
Чому доля принесла, а потім забрала,
Звівши стільки непрохідних барикад?
Тепер день за днем у забутті минає,
Не знаючи спокою горить моя душа
І ніхто на цій землі на жаль не знає,
Що й досі я чекаю, пишучи цього вірша...