Закрижавіло скло на кришталь дорогого ґатунку.

До глибин підсвідомих гуде проморожений дзвін.

Світло вікон лягло на порожні пороги і трунком

Опадає на вії посріблений пуховий сніг.



Чобітки одиноко поскрипують площею. Віхола

Ліхтарям підсипає яскравість. Усе, як в той рік.

- Королево казок, ти проїхала в санах півмісяцем?

Мерехтить під зірками осяяний бліднучий слід.



Ти ж не просто покликала Кая в мандрівку засніжену?

З-поміж сотень дітей ти примітила саме його...

Він стійкий і незламний, між муж найдорожчий і відданий.

І малює сніги, коли незабаром Різдво.



Що зуміла сказати йому, поки йшла я, рятуючи?

Що відкрила очам, що дивились допитливо в світ?

Він малює сніги, над відтінками пензлем чаруючи.

І на всі запитання він знає, здається, одвіт.



А сьогодні Святвечір... В соборі усе іще людяно.

Там картина його, де здалека несуть коляду...

В полиновому полі вечірню росу заморожену

Дві дитини збирають в Граалеву чашу пусту.