Між зупинками час дозволяє лічити до трьох,
у наступну хвилину ти падаєш в руки привілля,
і летиш у безодню, де в сонці ховається Бог,
де лавандовий запах у танці мого божевілля.
Де не можна сховатись від поглядів через картон,
де проміння під попелом гасне на чорних тенетах,
ти летиш під прицілом моїх чорнових забобон,
на чиїхсь намальованих світлом стареньких сонетах.
Наче все це повтор, і ти знаєш увесь епілог,
у вірші раз за разом кочують усталені рими,
ані пари із вуст, ані штампів набридлих вимог,
неможливість мовчати обох нас зробила німими.
Зачерпнувши туман дочекайся появи вогнів,
борони свою долю від гуркоту ржавих трамваїв.
Між зупинками час лімітує секунди для снів,
між зупинками сни - наче вітром сполохані зграї.