Ігоре, чому ви вирішили, що я не переживаю за суспільне? Свого часу(2013-2014) писав багато на цю тему. Мабуть, виписався... тим більше природа влади, за великим рахунком, приблизно однакова: особисте, лукавство, імітація і трохи народ. А така біда, як війна, вимагає не пересічного писання, а це не завжди виходить... Про зовнішнього ворога перестав писати, бо виговорився прозою - досить довго на сайті "Однокласники" доводив випадковим опонентам, чому Путін поганий, а Росія - агресор. Потім зрозумів, що схиблених тільки час вилікує. А писати серед своїх, що Путін - Х...йло, а РФ - Рашка нема сенсу, бо усі це давно уже зрозуміли. Жаль та то час тратити. От і пишу те, що пишеться, в тому числі і про себе, критично та з іронією. Коли перестану таким чином дивитися на своє віршування, тоді, мабуть, і прийде справжня старість, а кому те хочеться. Ви недооцінюєте самоіронію. Це мало не основна рушійна сила творчості, бо завжди хочеться довести собі, що не все так безнадійно... Крім того дає змогу тверезо дивитися у світ поезії. Десь так. Трохи розлого, але двома словами на ваш закид не відповісти.

Дякую, Валентино. Ви таки розумієте поЄта. До речі, поет із наголосом не помилився б. А я тим грішу. Виправляю вже.