Ой зацвіла папороть,
зацвіла
на Купала в темряву
між дерев.
А у
лісі реготом лісовик
прокидає шелести
і жахи.
Ой як хочеться, хочеться
взяти скарб —
ті червінці-блискавки
під дубком.
В позолоту кралею
уквітчать
це життя сучаснеє,
що скиглить.
Ой зацвіла папороть,
Зацвіла.
Та не в казці жити нам,
а в борні!


В електричний вік (Уривок )

ІІ
І буде так –
я вмить скричу:
Гей, просторіш мені дорогу!
Це буде перший сказ.
За ним заспівають і перетворяться
в блискучу мантію
дійсності
казки утопістів…

Я не схотів бути Паде-Кале і Ла-Маншем
і роздирати землю.
Я хочу нести вісті
з берегів електричного царства.
Але я – не Гастєв, не Маяковський,
не Єсенін.
я з української діжки беру хміль.
Я лишень (по-персіянськи) пенід.
І кому ж, як не мені,
мисль свою пускати амазонкою
в далечінь?

Я буду уїдливою нянькою
біля вас,
бо ви розіб‘єте коштовні вази,
і будемо укупі плакати
ще один вік.
Ви розумієте мене?
Я – це фуга!
Во ім‘я ваших –
Отця, і Сина, і Святого Духа –
я – ми.

Слухай, чоловіче:
да не будуть тобі бозі другі,
тільки моє засмажене обличчя.
Це – не наруга –
це сердечна порада,
бо мені вклоняються не лишень
дніпрові русалки,
але й океанські наяди…
Хто міжпланетних мрій
таємність розплутає?
Я.

Я лоно страдниці-землі
в троянди уквітчаю,
а кров
і бризки мозку під мечами
перетворю в вино й желе.
А фаворити мої – бурі –
Гієні очі попечуть,
і потечуть
Часів Адама ріки…
Ах, швидкувати б, заарканити
цю мить!