
Завтра вранці гірчитиме кава,
А наївний смішний навігатор
Не питатиме, звісно: «Як справи?»,
А спитає, напевно: «Як втрати?».
І на трохи поверне у вчора,
Хоча, кажуть, не варто вертатись.
Знаєш, завтра сніжитиме, мабуть,
І, забивши на графіки й плани,
Горизонт мене все таки звабить,
Адже небо далеко … й між нами.
Так зненацька задихають гори,
Так відверто заплачуть тумани!
Завтра щоки горітимуть сильно
Від глінтвейну чи, може, свободи.
А навколо так синьо-синьо
І так сумно, бо все проходить.
В невідомість веде дорога,
Бо ж до неба немає сходів.
Знаєш, завтра гірчитиме ранок.
Ну, навіщо жінкам навігатор?
Інтуїція, стильно вбрана,
Розповість про майбутні втрати.
І сховає надійно здогад
про минулі смішні обмани.
Знаєш, завтра… Ні, Ти не знаєш.
12.02.2016 р.