Коли цю ніч я пережив
Моя душа розколотою стала
Я болі більшої не чув
Як біль душі свойого серця

Я любив. Тепер не знаю
Чи осад це, чи лиш відлуння
Лиш дощик моросів,
його розмова мене втішала
як він говорив.
Ти повернись. Живи!
Живи! Бо смерть іще в дорозі

А я мовчав, а він все шепотів
Живи!
І серце розірвалось. І смерть
Билась крізь шиби
А дощик шепотів
Втікай! Її тримаю.

Моя душа покинула мене
І вже не жарко і не холодно
І болі вже нема
А дощик шепотів
Вертайсь дурна, не час і не година
І тут душа послухалась
І хлинула у тіло. Ще живе!

Втікав крізь темноту, і світло я шукав
І тут все стало тихо
Ні дощику, ні ночі, ані смерті
Я сам не сам
Де серце й розум зупинились на розмову.
І не чути було гуркоту на склі.
Вони так довго говорили
Що ноги вмліли і я впав

Далі, а що далі!
І знову біль, і знов стаждання
І знову погляд мовчазний
А може ні?

Та це лише надія
Лиш поруч, бути поруч
І сліз уже нема лиш очі мовчазні
Бо говорити я не можу.
Темнота.
І я заснув.

Ранок!
Він йшов без світла з сумом
І пестив мої вії
Які здригались від утоми

Вже день зустрів мене, а я усе ще спав.
Бо прокидатись не хотів.
Ятрить! Болить відірвана душа.
І від цієї болі я проснувсь
О, Боже, як болить
Що ані підвестись, ані поворохнутись

Лиш шрами не боліли, вони пекли

Крізь біль і крізь страждання
Крізь морок дощовий. Я встав.
Я встав щоби боротись.