ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.08.25 21:56
Я хочу затьмарити мозок,
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.

Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні

Віктор Кучерук
2025.08.25 05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.

Борис Костиря
2025.08.24 22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,

Євген Федчук
2025.08.24 15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше

Іван Потьомкін
2025.08.24 11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму

був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром

Галина Кучеренко
2025.08.24 10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….

Олена Побийголод
2025.08.24 09:29
Із Бориса Заходера

Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,

Юрій Гундарєв
2025.08.24 09:23
Я на колінах попрошу Святих,
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.

Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті

Віктор Кучерук
2025.08.24 06:35
Освітлені місяцем хвилі
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…

Борис Костиря
2025.08.23 21:39
Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.

Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,

Володимир Ляшкевич
2025.08.23 20:58
Друже і брате,
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!

Боже боронь

Світлана Майя Залізняк
2025.08.23 16:25
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Муза смієтьс

Володимир Бойко
2025.08.23 13:02
Серед тваринних звичок москалів найхарактерніша – мітити чужі території. Носії істини в останній інстанції частенько надривають пупа під своєю ношею. Манія величі для недомірків – майже професійне захворювання. Найбільше світ намагаються змінити

Юрій Гундарєв
2025.08.23 12:36
Із поезією Сергія Жадана я познайомився у Львові. На дошці меню студентського кафе, яку виставили просто на вулицю, білою крейдою були написані такі не дуже рівні літери: Вирощено і нищівно над каменями і кущами повітря заповнене щільно душами і дощ

Віктор Кучерук
2025.08.23 06:03
Хоч сохне листя й менше цвіту,
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.

Борис Костиря
2025.08.22 21:59
У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.

Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Одександр Яшан
2025.08.19

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Валерій Сьомін (1947) / Проза

 Живі і мертві
Моя старенька пошарпана валіза мала від народження років з шістдесят, якщо не більше. Колись вона потрапила під колеса вантажного автомобіля і те, що залишилося від валізки, було скріплене по кутках скотчем і ледве трималося «на чесному слові». Від неї вже давно відпала ручка, ще після того, як намокла під сильною зливою. Збоку спеціально був зроблений отвір для вкидання грошей. Перед тим, як почати грати на скрипці, я ставив валізку насторч, щоб слухачі та «проходимці» (так жартома я називав тих, хто проходив повз мене, не спиняючись, щоб послухати) могли кидати в отвір монети та банкноти. Разом з тим цей великий і широкий виріз був мені замість ручки: я просовував в нього руку і так переносив свою вбогу «касу» до місця, де збирався влаштовувати концерт, і в такий же спосіб транспортував її назад до свого помешкання. Під час виступів перехожі раз у раз розгублено питали:
- Куди класти гроші?
Коли мені вкінець набридло відповідати на одне й те саме питання, обриваючи творчий процес гри на скрипці і вказуючи смичком на отвір у валізі, я знайшов в місті художню майстерню і попрохав намалювати білою фарбою велику стрілу, яка вела б очі до заповітної діри. Та після цього ще частіше стало звучати питання:
- Куди класти гроші?
Довелося знову шукати художника і на цей раз прохати, щоб він написав на нещасній валізі чітким, аби добре кидався в очі, шрифтом слова: - «Гроші за музику кладіть в цей ящик». Валізку я обізвав ящиком, сподіваючись, що це не змінить суті справи. Одначе, як і раніше, люди продовжували ставити те ж саме питання. Серед запитливих вигуків були і досить інтелігентні голоси. Врешті, не витримавши, я почав відповідати запитанням на запитання:
- Ви бачите цей отвір?
- Так, бачу, - незмінно відповідали мені.
- І цей надпис Ви також бачите?
- Бачу.
- То чому ж Ви питаєте?
- Не знаю…, - після певного замішання ніяково відповідали мені.


Досить часто копійки та рідкі гривні не опускали в отвір, а клали поруч із ним, і монетки падали з ящика, розсипаючись і розкочуючись по землі, а паперові гроші розлітались, гнані вітром, про що мені повідомляв дехто із співчутливих перехожих. Не раз я знаходив якесь яблуко, грушу чи печиво, що лежали на самому отворі, і це не давало можливості навіть самим здогадливим слухачам відповісти на заклик, написаний художником на валізці.
Коли я був зрячим, то майже не помічав людської глупоти. А коли осліп, і, будучи самотнім, став цілком залежним від людей, то здивувався, а потім і вжахнувся сліпоті людей. Все частіше стало приходити відчуття, що сліпий не я, а світ, який мене оточує, що це світ не тільки сліпих, глухих, німих – а світ мертвих тіней. Коли я, перебуваючи серед натовпу, прошу перевести мене через дорогу, більшість людей мовчки минають мене, знаючи, що я не бачу їх, та не знаючи, що я їх відчуваю. Дехто, просковзуючи мимо, кидає на ходу: «Я не місцевий». Мабуть, це має означати, що в них на Місяці і на Марсі немає жодних доріг.
Якось один із перехожих погодився провести мене до автобусної зупинки. Від його руки і від голосу йшло тепло. В моєму серці защеміла щира вдячність до цієї людини і я запитав:
- Скажіть, Ви віруючий?
- Ні, - відповів він.
- А хто ж Ви?
- Просто людина. А чому Ви питаєте?
- В цій країні 95% віруючих. Я чув, що віруючі повинні робити добрі справи. Тому й запитав, чи Ви один з них.
- Любов не зобов’язана любити – вона любить, бо вона Любов. Я не віруючий - я той, хто живе. Віруючі вірять в любов, а я живу нею.
… Проминули новорічні свята – час повертатися до реальності. Як тільки розпочався перший робочий день, відразу, з самого ранку, вимкнули електрику у всьому місті. Все зупинилось, бо почалися робочі будні. Трудова діяльність у тому й полягає, щоб повимикати все, що було ввімкнено на свята. Свята були схожі на напади безпричинної радості, а будні на сповільнену шизофренію. Самодіяльні любителі мудрості та професійні філософи спостерігають за світом і самі за собою: від чого починають летіти шмарклі, коли народжуються сльози, і з якої причини закінчується і те і друге. Та майже ніхто не замислюється, чому приходить війна.


***


«Що людина посіє, те й пожне», - сказав Христос.


Любов Божа до нас – це наша любов до Бога, що принесла плоди. Всесвіт, природа і саме життя відгукуються на наше ставлення до них. Даремно чекати, а тим більше вимагати любові Божої, коли не любиш сам. Людина є мінібогом у своєму житті: що сіє, те і пожинає, - і, лише втямивши це, вона приходить до розуміння необхідності любити, бути самою Любов’ю. Релігійні люди чекають милості зверху і сподіваються на неї, а ті, хто знають істину – ті люблять і вчаться любити. Вони не вчителі Любові, а учні Зоряного неба, і відкривають Небо у собі.
Початок 2016 року

Сліпий вуличний музикант




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-03-09 16:16:52
Переглядів сторінки твору 650
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 2.462 / 5.25  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.788
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2020.03.17 21:11
Автор у цю хвилину відсутній