ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.09.27
15:47
Дощ у шибку стукає косий
Вітром кинутий іздаля,
Сотня крапель дзвінкоголосих
Ніжно ім'я твоє промовля.
Він малює й змиває букви ,
Я вдивляюсь у мокре скло.
Скільки ще цій розлуці бути ,
Вітром кинутий іздаля,
Сотня крапель дзвінкоголосих
Ніжно ім'я твоє промовля.
Він малює й змиває букви ,
Я вдивляюсь у мокре скло.
Скільки ще цій розлуці бути ,
2024.09.27
08:08
Геееей!...
Гея-гея-гея-Геееей.
А війна війною,
а поля кістками...
Запеклися кров'ю
імена у камінь,
Гея-гея-гея-Геееей.
А війна війною,
а поля кістками...
Запеклися кров'ю
імена у камінь,
2024.09.27
06:08
Посіє осінь мжичку. Хай росте.
Такі часи: нікому не догодиш.
Стає все більше листя золоте
і сонячної меншає погоди.
Примружу очі, обпекла краса,
всі літні барви в першім падолисті,
високі до нестями небеса,
Такі часи: нікому не догодиш.
Стає все більше листя золоте
і сонячної меншає погоди.
Примружу очі, обпекла краса,
всі літні барви в першім падолисті,
високі до нестями небеса,
2024.09.27
05:24
Твоє волосся вбране в квіти
Леліло барвами лугів
І сильно пахло розігрітим
Манливим духом літніх днів.
Воно текло привабно в жменю,
Долоні повнячи теплом, –
І серце билося шалено,
І мріям ліку не було…
Леліло барвами лугів
І сильно пахло розігрітим
Манливим духом літніх днів.
Воно текло привабно в жменю,
Долоні повнячи теплом, –
І серце билося шалено,
І мріям ліку не було…
2024.09.27
04:59
Збережи для себе пам’ять… Будь-яку
Зупинись, заляж та хоч би де
Бажано без сліз, до коньяку
І ніяких мов щоб про буфет…
Вигукни собі щось… вигукни будь-що
Запереч тим вигукам, станцюй…
І не передумаєш якщо,
Зупинись, заляж та хоч би де
Бажано без сліз, до коньяку
І ніяких мов щоб про буфет…
Вигукни собі щось… вигукни будь-що
Запереч тим вигукам, станцюй…
І не передумаєш якщо,
2024.09.27
01:07
Сталося це 7 липня 1977 року, в день коли совкові містики і повітові пророки вважали, що настане кінець світу сього. Всесвітньої катастрофи не сталося, але кінець світу настав в межах однієї комунальної квартири в місті, що було забуте Богом і літераторам
2024.09.26
18:39
теми що давно & всім від них тошно
операції в маніпуляційній о так
скидання масок демаскує тотожні
злотогінний сезоноксамит ну-да
& де-небудь у жмеринці чи в криворівні
сходить місяць сріблиста його печать
на устах тліє млість і мовчатимуть півні
операції в маніпуляційній о так
скидання масок демаскує тотожні
злотогінний сезоноксамит ну-да
& де-небудь у жмеринці чи в криворівні
сходить місяць сріблиста його печать
на устах тліє млість і мовчатимуть півні
2024.09.26
14:51
Тихий вечір. Зорі небо всіяли, як маком.
Місяця іще немає, тож вони і сяють.
Вітер десь у очеретах сонний позіхає,
Шарудить та постіль стеле, аби було м’яко.
По балці тече потічок невеликий зовсім.
На вигині старі верби буйно розрослися,
Стоять тісн
Місяця іще немає, тож вони і сяють.
Вітер десь у очеретах сонний позіхає,
Шарудить та постіль стеле, аби було м’яко.
По балці тече потічок невеликий зовсім.
На вигині старі верби буйно розрослися,
Стоять тісн
2024.09.26
09:30
Любити й вірити - є справжнє.
Усмішку дарувати іншим.
Добра надати хоч би краплю,
У серці щезнуть муки тіні.
Метеликом - в політ на світло,
Любити й вірити - є справжнє.
Очиститься від лжі повітря.
Усмішку дарувати іншим.
Добра надати хоч би краплю,
У серці щезнуть муки тіні.
Метеликом - в політ на світло,
Любити й вірити - є справжнє.
Очиститься від лжі повітря.
2024.09.26
08:31
Навіки батько попрощавсь зо мною,
Коли я дозрівав у материнськім лоні.
Дозволили востаннє притулитись вухом
І, що роблю я там, він хвильку слухав.
Батько живий дістався од дружини –
Тільки таким його сприймаю і донині...
...Стелилась перед хлопч
Коли я дозрівав у материнськім лоні.
Дозволили востаннє притулитись вухом
І, що роблю я там, він хвильку слухав.
Батько живий дістався од дружини –
Тільки таким його сприймаю і донині...
...Стелилась перед хлопч
2024.09.26
06:15
Давай поїдемо в Карпати
На довгождані вихідні,
Бо голосисті водоспади
Вже стали снитися мені.
Сріблясті бризки на камінні,
І на обличчях наших теж, –
Побачить зможем неодмінно
Й відчуєм шкірою, авжеж.
На довгождані вихідні,
Бо голосисті водоспади
Вже стали снитися мені.
Сріблясті бризки на камінні,
І на обличчях наших теж, –
Побачить зможем неодмінно
Й відчуєм шкірою, авжеж.
2024.09.26
06:15
Ворог він є ворог… ворох
Душа в тілі лає… морок
А у небі ворон… вибач братів, вдово…
Маєм те, що маєм… скоро
Серпень ось-ось зникне… будні
Сльози перев’язки… буде
Світ вже розуміє: не цілуйтесь з Дурнем
Душа в тілі лає… морок
А у небі ворон… вибач братів, вдово…
Маєм те, що маєм… скоро
Серпень ось-ось зникне… будні
Сльози перев’язки… буде
Світ вже розуміє: не цілуйтесь з Дурнем
2024.09.25
20:57
Хоч зір з літами дещо підупав,
Саме тепер поволі прозріваю:
Щось неповторне з воза впало,
Як безоглядно завтра підганяв.
«Що? Де? Коли?»-
Не знати до пуття.
Без остраху вернувся б пішки,
Якби були не коні, а воли.
Саме тепер поволі прозріваю:
Щось неповторне з воза впало,
Як безоглядно завтра підганяв.
«Що? Де? Коли?»-
Не знати до пуття.
Без остраху вернувся б пішки,
Якби були не коні, а воли.
2024.09.25
20:35
Цей хрущ, що втопився у бочці з водою
Чи голуб, що залетів під колесо автомобіля —
Ніколи б не стали жертвою таких історій,
Позаяк природа не вміє збивати бочки,
І немає автомобільного заводу,
І так далі і таке інше,
Але людина стала її частиною,
Чи голуб, що залетів під колесо автомобіля —
Ніколи б не стали жертвою таких історій,
Позаяк природа не вміє збивати бочки,
І немає автомобільного заводу,
І так далі і таке інше,
Але людина стала її частиною,
2024.09.25
13:41
Чим ти приваблюєш мене?
– Парадоксальністю своєю,
Непередбачувана ти,
наднезбагненна твоя суть...
Над виднокраями світів
зійшла надновою зорею,
Обпалюєш ти, водноча
– Парадоксальністю своєю,
Непередбачувана ти,
наднезбагненна твоя суть...
Над виднокраями світів
зійшла надновою зорею,
Обпалюєш ти, водноча
2024.09.25
09:37
…безпосередньо породив
Себе з відродженої правди
Про те в житті як начудив
Напрочуд більш любого найди…
Дозволим вслухатися в щем
Котрий на вигляд не болючий
Котрий не виплаканий ще
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Себе з відродженої правди
Про те в житті як начудив
Напрочуд більш любого найди…
Дозволим вслухатися в щем
Котрий на вигляд не болючий
Котрий не виплаканий ще
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валерій Сьомін (1947) /
Проза
Живі і мертві
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Живі і мертві
Моя старенька пошарпана валіза мала від народження років з шістдесят, якщо не більше. Колись вона потрапила під колеса вантажного автомобіля і те, що залишилося від валізки, було скріплене по кутках скотчем і ледве трималося «на чесному слові». Від неї вже давно відпала ручка, ще після того, як намокла під сильною зливою. Збоку спеціально був зроблений отвір для вкидання грошей. Перед тим, як почати грати на скрипці, я ставив валізку насторч, щоб слухачі та «проходимці» (так жартома я називав тих, хто проходив повз мене, не спиняючись, щоб послухати) могли кидати в отвір монети та банкноти. Разом з тим цей великий і широкий виріз був мені замість ручки: я просовував в нього руку і так переносив свою вбогу «касу» до місця, де збирався влаштовувати концерт, і в такий же спосіб транспортував її назад до свого помешкання. Під час виступів перехожі раз у раз розгублено питали:
- Куди класти гроші?
Коли мені вкінець набридло відповідати на одне й те саме питання, обриваючи творчий процес гри на скрипці і вказуючи смичком на отвір у валізі, я знайшов в місті художню майстерню і попрохав намалювати білою фарбою велику стрілу, яка вела б очі до заповітної діри. Та після цього ще частіше стало звучати питання:
- Куди класти гроші?
Довелося знову шукати художника і на цей раз прохати, щоб він написав на нещасній валізі чітким, аби добре кидався в очі, шрифтом слова: - «Гроші за музику кладіть в цей ящик». Валізку я обізвав ящиком, сподіваючись, що це не змінить суті справи. Одначе, як і раніше, люди продовжували ставити те ж саме питання. Серед запитливих вигуків були і досить інтелігентні голоси. Врешті, не витримавши, я почав відповідати запитанням на запитання:
- Ви бачите цей отвір?
- Так, бачу, - незмінно відповідали мені.
- І цей надпис Ви також бачите?
- Бачу.
- То чому ж Ви питаєте?
- Не знаю…, - після певного замішання ніяково відповідали мені.
Досить часто копійки та рідкі гривні не опускали в отвір, а клали поруч із ним, і монетки падали з ящика, розсипаючись і розкочуючись по землі, а паперові гроші розлітались, гнані вітром, про що мені повідомляв дехто із співчутливих перехожих. Не раз я знаходив якесь яблуко, грушу чи печиво, що лежали на самому отворі, і це не давало можливості навіть самим здогадливим слухачам відповісти на заклик, написаний художником на валізці.
Коли я був зрячим, то майже не помічав людської глупоти. А коли осліп, і, будучи самотнім, став цілком залежним від людей, то здивувався, а потім і вжахнувся сліпоті людей. Все частіше стало приходити відчуття, що сліпий не я, а світ, який мене оточує, що це світ не тільки сліпих, глухих, німих – а світ мертвих тіней. Коли я, перебуваючи серед натовпу, прошу перевести мене через дорогу, більшість людей мовчки минають мене, знаючи, що я не бачу їх, та не знаючи, що я їх відчуваю. Дехто, просковзуючи мимо, кидає на ходу: «Я не місцевий». Мабуть, це має означати, що в них на Місяці і на Марсі немає жодних доріг.
Якось один із перехожих погодився провести мене до автобусної зупинки. Від його руки і від голосу йшло тепло. В моєму серці защеміла щира вдячність до цієї людини і я запитав:
- Скажіть, Ви віруючий?
- Ні, - відповів він.
- А хто ж Ви?
- Просто людина. А чому Ви питаєте?
- В цій країні 95% віруючих. Я чув, що віруючі повинні робити добрі справи. Тому й запитав, чи Ви один з них.
- Любов не зобов’язана любити – вона любить, бо вона Любов. Я не віруючий - я той, хто живе. Віруючі вірять в любов, а я живу нею.
… Проминули новорічні свята – час повертатися до реальності. Як тільки розпочався перший робочий день, відразу, з самого ранку, вимкнули електрику у всьому місті. Все зупинилось, бо почалися робочі будні. Трудова діяльність у тому й полягає, щоб повимикати все, що було ввімкнено на свята. Свята були схожі на напади безпричинної радості, а будні на сповільнену шизофренію. Самодіяльні любителі мудрості та професійні філософи спостерігають за світом і самі за собою: від чого починають летіти шмарклі, коли народжуються сльози, і з якої причини закінчується і те і друге. Та майже ніхто не замислюється, чому приходить війна.
***
«Що людина посіє, те й пожне», - сказав Христос.
Любов Божа до нас – це наша любов до Бога, що принесла плоди. Всесвіт, природа і саме життя відгукуються на наше ставлення до них. Даремно чекати, а тим більше вимагати любові Божої, коли не любиш сам. Людина є мінібогом у своєму житті: що сіє, те і пожинає, - і, лише втямивши це, вона приходить до розуміння необхідності любити, бути самою Любов’ю. Релігійні люди чекають милості зверху і сподіваються на неї, а ті, хто знають істину – ті люблять і вчаться любити. Вони не вчителі Любові, а учні Зоряного неба, і відкривають Небо у собі.
Початок 2016 року
Сліпий вуличний музикант
- Куди класти гроші?
Коли мені вкінець набридло відповідати на одне й те саме питання, обриваючи творчий процес гри на скрипці і вказуючи смичком на отвір у валізі, я знайшов в місті художню майстерню і попрохав намалювати білою фарбою велику стрілу, яка вела б очі до заповітної діри. Та після цього ще частіше стало звучати питання:
- Куди класти гроші?
Довелося знову шукати художника і на цей раз прохати, щоб він написав на нещасній валізі чітким, аби добре кидався в очі, шрифтом слова: - «Гроші за музику кладіть в цей ящик». Валізку я обізвав ящиком, сподіваючись, що це не змінить суті справи. Одначе, як і раніше, люди продовжували ставити те ж саме питання. Серед запитливих вигуків були і досить інтелігентні голоси. Врешті, не витримавши, я почав відповідати запитанням на запитання:
- Ви бачите цей отвір?
- Так, бачу, - незмінно відповідали мені.
- І цей надпис Ви також бачите?
- Бачу.
- То чому ж Ви питаєте?
- Не знаю…, - після певного замішання ніяково відповідали мені.
Досить часто копійки та рідкі гривні не опускали в отвір, а клали поруч із ним, і монетки падали з ящика, розсипаючись і розкочуючись по землі, а паперові гроші розлітались, гнані вітром, про що мені повідомляв дехто із співчутливих перехожих. Не раз я знаходив якесь яблуко, грушу чи печиво, що лежали на самому отворі, і це не давало можливості навіть самим здогадливим слухачам відповісти на заклик, написаний художником на валізці.
Коли я був зрячим, то майже не помічав людської глупоти. А коли осліп, і, будучи самотнім, став цілком залежним від людей, то здивувався, а потім і вжахнувся сліпоті людей. Все частіше стало приходити відчуття, що сліпий не я, а світ, який мене оточує, що це світ не тільки сліпих, глухих, німих – а світ мертвих тіней. Коли я, перебуваючи серед натовпу, прошу перевести мене через дорогу, більшість людей мовчки минають мене, знаючи, що я не бачу їх, та не знаючи, що я їх відчуваю. Дехто, просковзуючи мимо, кидає на ходу: «Я не місцевий». Мабуть, це має означати, що в них на Місяці і на Марсі немає жодних доріг.
Якось один із перехожих погодився провести мене до автобусної зупинки. Від його руки і від голосу йшло тепло. В моєму серці защеміла щира вдячність до цієї людини і я запитав:
- Скажіть, Ви віруючий?
- Ні, - відповів він.
- А хто ж Ви?
- Просто людина. А чому Ви питаєте?
- В цій країні 95% віруючих. Я чув, що віруючі повинні робити добрі справи. Тому й запитав, чи Ви один з них.
- Любов не зобов’язана любити – вона любить, бо вона Любов. Я не віруючий - я той, хто живе. Віруючі вірять в любов, а я живу нею.
… Проминули новорічні свята – час повертатися до реальності. Як тільки розпочався перший робочий день, відразу, з самого ранку, вимкнули електрику у всьому місті. Все зупинилось, бо почалися робочі будні. Трудова діяльність у тому й полягає, щоб повимикати все, що було ввімкнено на свята. Свята були схожі на напади безпричинної радості, а будні на сповільнену шизофренію. Самодіяльні любителі мудрості та професійні філософи спостерігають за світом і самі за собою: від чого починають летіти шмарклі, коли народжуються сльози, і з якої причини закінчується і те і друге. Та майже ніхто не замислюється, чому приходить війна.
***
«Що людина посіє, те й пожне», - сказав Христос.
Любов Божа до нас – це наша любов до Бога, що принесла плоди. Всесвіт, природа і саме життя відгукуються на наше ставлення до них. Даремно чекати, а тим більше вимагати любові Божої, коли не любиш сам. Людина є мінібогом у своєму житті: що сіє, те і пожинає, - і, лише втямивши це, вона приходить до розуміння необхідності любити, бути самою Любов’ю. Релігійні люди чекають милості зверху і сподіваються на неї, а ті, хто знають істину – ті люблять і вчаться любити. Вони не вчителі Любові, а учні Зоряного неба, і відкривають Небо у собі.
Початок 2016 року
Сліпий вуличний музикант
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію