Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Торон /
Проза
Як це буває, або чуже вікно
Кинула оком у чат і зрозуміла, що якраз потрапила на час народження віртуального роману. Знаю, що недобре заглядати в чужі вікна, але так уже вийшло, і, каюсь, хотілось знати, чим усе закінчиться.
Двоє авторів. Спочатку розхвалюють твори одне одного, потім починають говорити в загальному про свої літературні вподобання і домашні бібліотеки. Знаходять багато спільного. Вона трохи кокетує. Він каже, що чекає опівночі, щоб виставити свої нові твори, вона -- з напівудаваною образою: «Ось так завжди --думаєш, що ти комусь цікава, а виявляється, хтось просто заповнює тобою вільний час». «Ви хоч напишіть мені після того, я буду чекати»--жартівливо просить вона. Він пише, що радий із нею познайомитись, вона відповідає «я також»...Трохи помовчавши, вона зауважує, що бібліотеку зібрав її чоловік, який у неї дуже добрий. Він згадує про свою дружину.
П’ятихвилинна мовчанка, далі --продовження розмови про домашні бібліотеки. В процесі знову виявляється, що в них є багато спільного: хтось у минулому –учитель, а хтось іще працює, в неї чоловік не пише, але дуже любить літературу, в нього дружина—так само. « Яке співпадіння! У нас все з вами однакове!»--вигукує вона. «Так, справді, але все не може бути однакове», --резонно зауважує він. «Як добре, що я зайшла на цей сайт, а могла би ніколи не зайти!» --продовжує вона. Він їй радить відвідувати літературні студії за місцем проживання. Вона відповідає, що й рада б, але от біда—вона дуже соромлива, та й часу на це немає, от якби хтось їй інколи по телефону, «наживо»... Він задумується... «Взагалі-то на сайті є адреси усіх літературних об’єднань і можна знайти те, яке ближче до вас»,-- каже він. Вона: «Можливо, пізніше, а зараз мене влаштовує, що я можу публікуватись онлайн, тому що поезія, творчість—моє життя». Він запевняє, що вірить в її успіх і що з часом їхні імена буде знати ціла Україна. Вона схвильована, пише «я надіюсь»... У цей момент він без церемоній переключається на іншу авторку, яка з’явилась у чаті ( і з якою він, вочевидь, давніше знайомий) -- радісно вітається, цікавиться її справами, коментує її твори.
Залишена ні в сих ні в тих, попередня співрозмовниця в’яне. Завіса падає...
Гірко, сумно, трохи смішно...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як це буває, або чуже вікно
Кинула оком у чат і зрозуміла, що якраз потрапила на час народження віртуального роману. Знаю, що недобре заглядати в чужі вікна, але так уже вийшло, і, каюсь, хотілось знати, чим усе закінчиться.
Двоє авторів. Спочатку розхвалюють твори одне одного, потім починають говорити в загальному про свої літературні вподобання і домашні бібліотеки. Знаходять багато спільного. Вона трохи кокетує. Він каже, що чекає опівночі, щоб виставити свої нові твори, вона -- з напівудаваною образою: «Ось так завжди --думаєш, що ти комусь цікава, а виявляється, хтось просто заповнює тобою вільний час». «Ви хоч напишіть мені після того, я буду чекати»--жартівливо просить вона. Він пише, що радий із нею познайомитись, вона відповідає «я також»...Трохи помовчавши, вона зауважує, що бібліотеку зібрав її чоловік, який у неї дуже добрий. Він згадує про свою дружину.
П’ятихвилинна мовчанка, далі --продовження розмови про домашні бібліотеки. В процесі знову виявляється, що в них є багато спільного: хтось у минулому –учитель, а хтось іще працює, в неї чоловік не пише, але дуже любить літературу, в нього дружина—так само. « Яке співпадіння! У нас все з вами однакове!»--вигукує вона. «Так, справді, але все не може бути однакове», --резонно зауважує він. «Як добре, що я зайшла на цей сайт, а могла би ніколи не зайти!» --продовжує вона. Він їй радить відвідувати літературні студії за місцем проживання. Вона відповідає, що й рада б, але от біда—вона дуже соромлива, та й часу на це немає, от якби хтось їй інколи по телефону, «наживо»... Він задумується... «Взагалі-то на сайті є адреси усіх літературних об’єднань і можна знайти те, яке ближче до вас»,-- каже він. Вона: «Можливо, пізніше, а зараз мене влаштовує, що я можу публікуватись онлайн, тому що поезія, творчість—моє життя». Він запевняє, що вірить в її успіх і що з часом їхні імена буде знати ціла Україна. Вона схвильована, пише «я надіюсь»... У цей момент він без церемоній переключається на іншу авторку, яка з’явилась у чаті ( і з якою він, вочевидь, давніше знайомий) -- радісно вітається, цікавиться її справами, коментує її твори.
Залишена ні в сих ні в тих, попередня співрозмовниця в’яне. Завіса падає...
Гірко, сумно, трохи смішно...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
