Кинула оком у чат і зрозуміла, що якраз потрапила на час народження віртуального роману. Знаю, що недобре заглядати в чужі вікна, але так уже вийшло, і, каюсь, хотілось знати, чим усе закінчиться.
Двоє авторів. Спочатку розхвалюють твори одне одного, потім починають говорити в загальному про свої літературні вподобання і домашні бібліотеки. Знаходять багато спільного. Вона трохи кокетує. Він каже, що чекає опівночі, щоб виставити свої нові твори, вона -- з напівудаваною образою: «Ось так завжди --думаєш, що ти комусь цікава, а виявляється, хтось просто заповнює тобою вільний час». «Ви хоч напишіть мені після того, я буду чекати»--жартівливо просить вона. Він пише, що радий із нею познайомитись, вона відповідає «я також»...Трохи помовчавши, вона зауважує, що бібліотеку зібрав її чоловік, який у неї дуже добрий. Він згадує про свою дружину.
П’ятихвилинна мовчанка, далі --продовження розмови про домашні бібліотеки. В процесі знову виявляється, що в них є багато спільного: хтось у минулому –учитель, а хтось іще працює, в неї чоловік не пише, але дуже любить літературу, в нього дружина—так само. « Яке співпадіння! У нас все з вами однакове!»--вигукує вона. «Так, справді, але все не може бути однакове», --резонно зауважує він. «Як добре, що я зайшла на цей сайт, а могла би ніколи не зайти!» --продовжує вона. Він їй радить відвідувати літературні студії за місцем проживання. Вона відповідає, що й рада б, але от біда—вона дуже соромлива, та й часу на це немає, от якби хтось їй інколи по телефону, «наживо»... Він задумується... «Взагалі-то на сайті є адреси усіх літературних об’єднань і можна знайти те, яке ближче до вас»,-- каже він. Вона: «Можливо, пізніше, а зараз мене влаштовує, що я можу публікуватись онлайн, тому що поезія, творчість—моє життя». Він запевняє, що вірить в її успіх і що з часом їхні імена буде знати ціла Україна. Вона схвильована, пише «я надіюсь»... У цей момент він без церемоній переключається на іншу авторку, яка з’явилась у чаті ( і з якою він, вочевидь, давніше знайомий) -- радісно вітається, цікавиться її справами, коментує її твори.
Залишена ні в сих ні в тих, попередня співрозмовниця в’яне. Завіса падає...
Гірко, сумно, трохи смішно...