
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
19:05
Жив в одного пана старець, ходив, побирався
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на х
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на х
2025.09.18
18:13
Байдуже – до пекла чи до раю.
Рішення приймати не мені.
Нині лиш на тебе я чекаю –
Наяву чекаю і у сні.
За плечами сорок вісім років –
І вони злетіли, наче мить.
Я збагнув, наскільки світ широкий,
Рішення приймати не мені.
Нині лиш на тебе я чекаю –
Наяву чекаю і у сні.
За плечами сорок вісім років –
І вони злетіли, наче мить.
Я збагнув, наскільки світ широкий,
2025.09.18
12:14
Чоловіче шо ти як ти
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
2025.09.18
11:46
Осінь починається з цілунків
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
2025.09.18
09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА
Отже, мені виповнилося 70 років!
З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч
2025.09.18
07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Руслан Лиськов (1976) /
Проза
Ангели
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ангели
Я чистив рибу коли вони прийшли.
Так хотів наварити до вечері юшки.
Стояв, сутулячись над столом і чистив куплених в магазині коропів. На плиті варилася картопля. У двері подзвонили саме тоді, коли я намагався пригадати - все-таки солив я те вариво чи ні.
Хто це може бути?
Я роздратовано подивився на свої долоні, мокрі і брудні, з налиплими лусочками. Потім обережно, намагаючись не забруднити баранчик водопровідного крана, пустив воду і вимив руки. Запах звичайно ж залишився. Ну і що? Адже риба до кінця ще не очищена.
У двері ще раз наполегливо подзвонили.
Витираючи на ходу долоні рушником, я пішов відкривати.
Один поворот засувки, другий. Ланцюжок. Тихий скрип дверей.
Їх було двоє. Високі і стрункі. Худорляві. Темне волосся, світлі сіро-зелені очі. Вони були схожі один на одного як брати.
Вони одночасно посміхнулися і попросили дозволу увійти.
Ступивши в сторону, я дав їм дорогу. Вони вдячно вклонилися і безшумно пройшли в кімнату.
- Перепрошую, я зовсім недавно з роботи. Такий безлад ..
Один з них тепло, якось по-дитячому посміхнувся.
- Ми прийшли за тобою.
Від цих слів я злякався.
- Як за мною?
- Він посилає нас тільки один раз.
Я розгублено посміхнувся.
- Але як же так? Ви розумієте, як ви не вчасно?
Інший, в білосніжній сорочці і темних штанах раптом попросив склянку води. Так і сказав.
- Руслан, можна мені склянку води? Дуже хочеться пити.
Сказав і посміхнувся. І мені чомусь захотілося принести йому всю воду цього міста.
- Ми не прийшли тебе просити. Ми прийшли за тобою.
- Але дивіться самі, - я намагався говорити спокійно і логічно, - у мене маленька донька, я ось-ось закінчу ремонт в новому заміському будинку. Я вже купив всі меблі ...
Я побачив в їх очах стільки втоми і смутку, що мені раптом стало соромно говорити. Я замовк, сів на диван і тихо заплакав.
Один з них безшумно підійшов і поклав руку мені на голову. Зовсім як мама. Зовсім як моя мама в дитинстві, коли я не міг заснути.
- Ти поплач. Нехай ця біль піде з тебе. Нехай вона залишиться тут, разом з недобудованим будинком, неочищеної рибою і недовареною юшкою.
Трохи помовчавши, додав:
- Він посилає нас тільки в одному випадку - коли бачить, що людина вже не може залишатись на цій Землі, коли бачить, що душа вже нудиться. Ти ж все прекрасно розумієш. Він допомагає тобі. Він йде тобі назустріч. Він робить так, як буде краще тобі, а не йому.
Я встав, витер сльози. Мені захотілося підійти до них, стати на коліна і поцілувати їм руки.
Мені захотілося сказати спасибі Йому, сказати через них.
Вони, звичайно, бачили мене і знали все.
Той, який просив води сказав:
- Поки ти ще тут, скажи спасибі цього світу. Скажи спасибі тим, хто допомагав тобі на цьому відрізку шляху. І постарайся відпустити всіх тих, хто заважав тобі. Ти повинен бути до них поблажливий - вони робили те, що в їх силах. І ще. Попроси вибачення у тих, кому ти заважав йти їхнім шляхом. Нехай і вони відпустять тебе.
Я підійшов до вікна, відсунув штори, фіранки. Повернувши засувку, я відкрив вікно. Вечірнє повітря проникло до кімнати, приносячи з собою прохолоду, свіжість, шум міста. Я подумки обійняв весь світ - темні тіні дерев, старенький двір з автомобілями, почорнілими лавочками, зі нудьгуючим бабусями, з поспішаючи ми по своїм справам перехожими.
Я обійняв ту, що далеко.
Я сказав усім їм Дякую.
Я сказав Дякую їй.
Нехай у вас все вийде. Нехай ви врешті-решт зможете знайти свій шлях. І нехай у вас вистачить сил дійти по ньому до самого кінця.
Я спробував запам'ятати цей світ. Спробував запам'ятати саме таким, яким він є - дивним, непоказним, не дуже логічним. Світ, який пахнув осінньої свіжістю і зимою, яка наближається.
Повернувшись, я подивився на них. Вони тихо стояли і чекали.
Звичайно, він має рацію. Він завжди правий. До кого мені прислухатися, якщо не до Нього?
Мені хотілося сказати Дякую Йому. Мені хотілося поцілувати їм руки, висловивши подяку Йому. Але я відчував, що це збентежить їх. Мені не хотілося їх бентежити.
Я підійшов до невеликого деревця, що росло з горщика прямо у мене в кімнаті. Опустившись на коліна я поцілував тепле листя.
- Спасибі тобі.
Піднявшись, я підійшов до них.
-Тепер Я готовий. Йдемо.
Так хотів наварити до вечері юшки.
Стояв, сутулячись над столом і чистив куплених в магазині коропів. На плиті варилася картопля. У двері подзвонили саме тоді, коли я намагався пригадати - все-таки солив я те вариво чи ні.
Хто це може бути?
Я роздратовано подивився на свої долоні, мокрі і брудні, з налиплими лусочками. Потім обережно, намагаючись не забруднити баранчик водопровідного крана, пустив воду і вимив руки. Запах звичайно ж залишився. Ну і що? Адже риба до кінця ще не очищена.
У двері ще раз наполегливо подзвонили.
Витираючи на ходу долоні рушником, я пішов відкривати.
Один поворот засувки, другий. Ланцюжок. Тихий скрип дверей.
Їх було двоє. Високі і стрункі. Худорляві. Темне волосся, світлі сіро-зелені очі. Вони були схожі один на одного як брати.
Вони одночасно посміхнулися і попросили дозволу увійти.
Ступивши в сторону, я дав їм дорогу. Вони вдячно вклонилися і безшумно пройшли в кімнату.
- Перепрошую, я зовсім недавно з роботи. Такий безлад ..
Один з них тепло, якось по-дитячому посміхнувся.
- Ми прийшли за тобою.
Від цих слів я злякався.
- Як за мною?
- Він посилає нас тільки один раз.
Я розгублено посміхнувся.
- Але як же так? Ви розумієте, як ви не вчасно?
Інший, в білосніжній сорочці і темних штанах раптом попросив склянку води. Так і сказав.
- Руслан, можна мені склянку води? Дуже хочеться пити.
Сказав і посміхнувся. І мені чомусь захотілося принести йому всю воду цього міста.
- Ми не прийшли тебе просити. Ми прийшли за тобою.
- Але дивіться самі, - я намагався говорити спокійно і логічно, - у мене маленька донька, я ось-ось закінчу ремонт в новому заміському будинку. Я вже купив всі меблі ...
Я побачив в їх очах стільки втоми і смутку, що мені раптом стало соромно говорити. Я замовк, сів на диван і тихо заплакав.
Один з них безшумно підійшов і поклав руку мені на голову. Зовсім як мама. Зовсім як моя мама в дитинстві, коли я не міг заснути.
- Ти поплач. Нехай ця біль піде з тебе. Нехай вона залишиться тут, разом з недобудованим будинком, неочищеної рибою і недовареною юшкою.
Трохи помовчавши, додав:
- Він посилає нас тільки в одному випадку - коли бачить, що людина вже не може залишатись на цій Землі, коли бачить, що душа вже нудиться. Ти ж все прекрасно розумієш. Він допомагає тобі. Він йде тобі назустріч. Він робить так, як буде краще тобі, а не йому.
Я встав, витер сльози. Мені захотілося підійти до них, стати на коліна і поцілувати їм руки.
Мені захотілося сказати спасибі Йому, сказати через них.
Вони, звичайно, бачили мене і знали все.
Той, який просив води сказав:
- Поки ти ще тут, скажи спасибі цього світу. Скажи спасибі тим, хто допомагав тобі на цьому відрізку шляху. І постарайся відпустити всіх тих, хто заважав тобі. Ти повинен бути до них поблажливий - вони робили те, що в їх силах. І ще. Попроси вибачення у тих, кому ти заважав йти їхнім шляхом. Нехай і вони відпустять тебе.
Я підійшов до вікна, відсунув штори, фіранки. Повернувши засувку, я відкрив вікно. Вечірнє повітря проникло до кімнати, приносячи з собою прохолоду, свіжість, шум міста. Я подумки обійняв весь світ - темні тіні дерев, старенький двір з автомобілями, почорнілими лавочками, зі нудьгуючим бабусями, з поспішаючи ми по своїм справам перехожими.
Я обійняв ту, що далеко.
Я сказав усім їм Дякую.
Я сказав Дякую їй.
Нехай у вас все вийде. Нехай ви врешті-решт зможете знайти свій шлях. І нехай у вас вистачить сил дійти по ньому до самого кінця.
Я спробував запам'ятати цей світ. Спробував запам'ятати саме таким, яким він є - дивним, непоказним, не дуже логічним. Світ, який пахнув осінньої свіжістю і зимою, яка наближається.
Повернувшись, я подивився на них. Вони тихо стояли і чекали.
Звичайно, він має рацію. Він завжди правий. До кого мені прислухатися, якщо не до Нього?
Мені хотілося сказати Дякую Йому. Мені хотілося поцілувати їм руки, висловивши подяку Йому. Але я відчував, що це збентежить їх. Мені не хотілося їх бентежити.
Я підійшов до невеликого деревця, що росло з горщика прямо у мене в кімнаті. Опустившись на коліна я поцілував тепле листя.
- Спасибі тобі.
Піднявшись, я підійшов до них.
-Тепер Я готовий. Йдемо.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію