Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Руслан Лиськов (1976) /
Проза
Ангели
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ангели
Я чистив рибу коли вони прийшли.
Так хотів наварити до вечері юшки.
Стояв, сутулячись над столом і чистив куплених в магазині коропів. На плиті варилася картопля. У двері подзвонили саме тоді, коли я намагався пригадати - все-таки солив я те вариво чи ні.
Хто це може бути?
Я роздратовано подивився на свої долоні, мокрі і брудні, з налиплими лусочками. Потім обережно, намагаючись не забруднити баранчик водопровідного крана, пустив воду і вимив руки. Запах звичайно ж залишився. Ну і що? Адже риба до кінця ще не очищена.
У двері ще раз наполегливо подзвонили.
Витираючи на ходу долоні рушником, я пішов відкривати.
Один поворот засувки, другий. Ланцюжок. Тихий скрип дверей.
Їх було двоє. Високі і стрункі. Худорляві. Темне волосся, світлі сіро-зелені очі. Вони були схожі один на одного як брати.
Вони одночасно посміхнулися і попросили дозволу увійти.
Ступивши в сторону, я дав їм дорогу. Вони вдячно вклонилися і безшумно пройшли в кімнату.
- Перепрошую, я зовсім недавно з роботи. Такий безлад ..
Один з них тепло, якось по-дитячому посміхнувся.
- Ми прийшли за тобою.
Від цих слів я злякався.
- Як за мною?
- Він посилає нас тільки один раз.
Я розгублено посміхнувся.
- Але як же так? Ви розумієте, як ви не вчасно?
Інший, в білосніжній сорочці і темних штанах раптом попросив склянку води. Так і сказав.
- Руслан, можна мені склянку води? Дуже хочеться пити.
Сказав і посміхнувся. І мені чомусь захотілося принести йому всю воду цього міста.
- Ми не прийшли тебе просити. Ми прийшли за тобою.
- Але дивіться самі, - я намагався говорити спокійно і логічно, - у мене маленька донька, я ось-ось закінчу ремонт в новому заміському будинку. Я вже купив всі меблі ...
Я побачив в їх очах стільки втоми і смутку, що мені раптом стало соромно говорити. Я замовк, сів на диван і тихо заплакав.
Один з них безшумно підійшов і поклав руку мені на голову. Зовсім як мама. Зовсім як моя мама в дитинстві, коли я не міг заснути.
- Ти поплач. Нехай ця біль піде з тебе. Нехай вона залишиться тут, разом з недобудованим будинком, неочищеної рибою і недовареною юшкою.
Трохи помовчавши, додав:
- Він посилає нас тільки в одному випадку - коли бачить, що людина вже не може залишатись на цій Землі, коли бачить, що душа вже нудиться. Ти ж все прекрасно розумієш. Він допомагає тобі. Він йде тобі назустріч. Він робить так, як буде краще тобі, а не йому.
Я встав, витер сльози. Мені захотілося підійти до них, стати на коліна і поцілувати їм руки.
Мені захотілося сказати спасибі Йому, сказати через них.
Вони, звичайно, бачили мене і знали все.
Той, який просив води сказав:
- Поки ти ще тут, скажи спасибі цього світу. Скажи спасибі тим, хто допомагав тобі на цьому відрізку шляху. І постарайся відпустити всіх тих, хто заважав тобі. Ти повинен бути до них поблажливий - вони робили те, що в їх силах. І ще. Попроси вибачення у тих, кому ти заважав йти їхнім шляхом. Нехай і вони відпустять тебе.
Я підійшов до вікна, відсунув штори, фіранки. Повернувши засувку, я відкрив вікно. Вечірнє повітря проникло до кімнати, приносячи з собою прохолоду, свіжість, шум міста. Я подумки обійняв весь світ - темні тіні дерев, старенький двір з автомобілями, почорнілими лавочками, зі нудьгуючим бабусями, з поспішаючи ми по своїм справам перехожими.
Я обійняв ту, що далеко.
Я сказав усім їм Дякую.
Я сказав Дякую їй.
Нехай у вас все вийде. Нехай ви врешті-решт зможете знайти свій шлях. І нехай у вас вистачить сил дійти по ньому до самого кінця.
Я спробував запам'ятати цей світ. Спробував запам'ятати саме таким, яким він є - дивним, непоказним, не дуже логічним. Світ, який пахнув осінньої свіжістю і зимою, яка наближається.
Повернувшись, я подивився на них. Вони тихо стояли і чекали.
Звичайно, він має рацію. Він завжди правий. До кого мені прислухатися, якщо не до Нього?
Мені хотілося сказати Дякую Йому. Мені хотілося поцілувати їм руки, висловивши подяку Йому. Але я відчував, що це збентежить їх. Мені не хотілося їх бентежити.
Я підійшов до невеликого деревця, що росло з горщика прямо у мене в кімнаті. Опустившись на коліна я поцілував тепле листя.
- Спасибі тобі.
Піднявшись, я підійшов до них.
-Тепер Я готовий. Йдемо.
Так хотів наварити до вечері юшки.
Стояв, сутулячись над столом і чистив куплених в магазині коропів. На плиті варилася картопля. У двері подзвонили саме тоді, коли я намагався пригадати - все-таки солив я те вариво чи ні.
Хто це може бути?
Я роздратовано подивився на свої долоні, мокрі і брудні, з налиплими лусочками. Потім обережно, намагаючись не забруднити баранчик водопровідного крана, пустив воду і вимив руки. Запах звичайно ж залишився. Ну і що? Адже риба до кінця ще не очищена.
У двері ще раз наполегливо подзвонили.
Витираючи на ходу долоні рушником, я пішов відкривати.
Один поворот засувки, другий. Ланцюжок. Тихий скрип дверей.
Їх було двоє. Високі і стрункі. Худорляві. Темне волосся, світлі сіро-зелені очі. Вони були схожі один на одного як брати.
Вони одночасно посміхнулися і попросили дозволу увійти.
Ступивши в сторону, я дав їм дорогу. Вони вдячно вклонилися і безшумно пройшли в кімнату.
- Перепрошую, я зовсім недавно з роботи. Такий безлад ..
Один з них тепло, якось по-дитячому посміхнувся.
- Ми прийшли за тобою.
Від цих слів я злякався.
- Як за мною?
- Він посилає нас тільки один раз.
Я розгублено посміхнувся.
- Але як же так? Ви розумієте, як ви не вчасно?
Інший, в білосніжній сорочці і темних штанах раптом попросив склянку води. Так і сказав.
- Руслан, можна мені склянку води? Дуже хочеться пити.
Сказав і посміхнувся. І мені чомусь захотілося принести йому всю воду цього міста.
- Ми не прийшли тебе просити. Ми прийшли за тобою.
- Але дивіться самі, - я намагався говорити спокійно і логічно, - у мене маленька донька, я ось-ось закінчу ремонт в новому заміському будинку. Я вже купив всі меблі ...
Я побачив в їх очах стільки втоми і смутку, що мені раптом стало соромно говорити. Я замовк, сів на диван і тихо заплакав.
Один з них безшумно підійшов і поклав руку мені на голову. Зовсім як мама. Зовсім як моя мама в дитинстві, коли я не міг заснути.
- Ти поплач. Нехай ця біль піде з тебе. Нехай вона залишиться тут, разом з недобудованим будинком, неочищеної рибою і недовареною юшкою.
Трохи помовчавши, додав:
- Він посилає нас тільки в одному випадку - коли бачить, що людина вже не може залишатись на цій Землі, коли бачить, що душа вже нудиться. Ти ж все прекрасно розумієш. Він допомагає тобі. Він йде тобі назустріч. Він робить так, як буде краще тобі, а не йому.
Я встав, витер сльози. Мені захотілося підійти до них, стати на коліна і поцілувати їм руки.
Мені захотілося сказати спасибі Йому, сказати через них.
Вони, звичайно, бачили мене і знали все.
Той, який просив води сказав:
- Поки ти ще тут, скажи спасибі цього світу. Скажи спасибі тим, хто допомагав тобі на цьому відрізку шляху. І постарайся відпустити всіх тих, хто заважав тобі. Ти повинен бути до них поблажливий - вони робили те, що в їх силах. І ще. Попроси вибачення у тих, кому ти заважав йти їхнім шляхом. Нехай і вони відпустять тебе.
Я підійшов до вікна, відсунув штори, фіранки. Повернувши засувку, я відкрив вікно. Вечірнє повітря проникло до кімнати, приносячи з собою прохолоду, свіжість, шум міста. Я подумки обійняв весь світ - темні тіні дерев, старенький двір з автомобілями, почорнілими лавочками, зі нудьгуючим бабусями, з поспішаючи ми по своїм справам перехожими.
Я обійняв ту, що далеко.
Я сказав усім їм Дякую.
Я сказав Дякую їй.
Нехай у вас все вийде. Нехай ви врешті-решт зможете знайти свій шлях. І нехай у вас вистачить сил дійти по ньому до самого кінця.
Я спробував запам'ятати цей світ. Спробував запам'ятати саме таким, яким він є - дивним, непоказним, не дуже логічним. Світ, який пахнув осінньої свіжістю і зимою, яка наближається.
Повернувшись, я подивився на них. Вони тихо стояли і чекали.
Звичайно, він має рацію. Він завжди правий. До кого мені прислухатися, якщо не до Нього?
Мені хотілося сказати Дякую Йому. Мені хотілося поцілувати їм руки, висловивши подяку Йому. Але я відчував, що це збентежить їх. Мені не хотілося їх бентежити.
Я підійшов до невеликого деревця, що росло з горщика прямо у мене в кімнаті. Опустившись на коліна я поцілував тепле листя.
- Спасибі тобі.
Піднявшись, я підійшов до них.
-Тепер Я готовий. Йдемо.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
