ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2025.02.08 12:16
День 37-й. Одіссей і Телемах у Евмея)

1.
Дядько Евмей метикований
поравсь при вогнищі зранку:
рульки свинячі тушковані
він готував до сніданку.

Володимир Бойко
2025.02.08 10:50
Нелюдські інстинкти частіше властиві людям, ніж тваринам. У московитів інстинкт виживання трансформувався у інстинкт завоювання. Скрєпний інстинкт - тупикове відгалуження стадного інстинкту. Інстинкт «вічної правоти» водить вічнокривими стежками.

Юрій Гундарєв
2025.02.08 09:29
річний львів’янин покинув безпечне життя за кордоном
та добровільно пішов захищати нашу землю від окупантів.
Унаслідок важкого поранення втратив зір та ліву ногу.
Лікарі зробили все, щоб повернути його до життя.
Поруч - найближчі для нього люди: дружи

Артур Курдіновський
2025.02.08 06:47
Наді мною - квіти чорнобривці,
Коло мене - темрява й земля.
Був завжди зі світом наодинці,
Наче тиха пісня скрипаля.

Наді мною - хрест, плита з граніту,
А позаду - пройдені шляхи.
Загубився крик несамовитий...

Віктор Кучерук
2025.02.08 05:43
Якщо давно не молодий
І руки, й ноги вже судомить, –
Підводься з ліжка та іди,
Не нарікаючи на втому.
Коли упрієш від ходьби,
Упершись в обрії далекі, –
Забудь про те, що ти слабий,
А знай, що має бути легко.

Борис Костиря
2025.02.07 20:19
Я продираюся крізь гілки часу,
які шмагають моє обличчя,
крізь різні епохи і цивілізації.
Я спотикаюсь об пеньки,
ніби пастки позапростору.
Гілки часу залишають сліди
на обличчі, мов ієрогліфи,
які неможливо прочитати,

Іван Потьомкін
2025.02.07 20:08
Не кожного московита варт кацапом звати.
Тільки того, хто взяв звичку поспіль ображати.
А найпаче бовдуряку, що з екрана кряче:
"Нема мови вкраїнської, як хохол судачить".
Стоп! В історію поринем та знайдем коріння,
Що з подиву на лайку зросло бади

Віктор Кучерук
2025.02.07 13:26
Як важко і сумно без тебе, матусю,
Літати у мріях, впадати в гріхи, -
Зважати на час і мотати на вуса
Оте, що звільнив од нальоту трухи.
Набридло вчувати нікчемні поради
Про рух уперед без проблем вороття,
Аби не здаватись овечкою в стаді -
Між в

Борис Костиря
2025.02.06 20:22
Закинутий колодязь
заріс травою, як спогадами.
У ньому більше не можна
зачерпнути космічної води,
не можна налити
у долоні вічності.
Я пам'ятаю, як ми класом
стояли біля нього.

Іван Потьомкін
2025.02.06 18:58
Таж і хочу лиш це:
Позабуть гірку мить,
Серця крик, заблукалий в пустині,
Повернутись і жить,
Як жилося колись,-
Ой, дубочку ти мій...
Ой, озерце моє ти синє...

Євген Федчук
2025.02.06 15:32
Як дорвався Янукович до влади в країні,
То почав народ ламати він через коліно.
До Москви потягся зразу – йому ближча була.
Про вступ до Євросоюзу одразу ж забули.
Панували в Україні ницість і обман.
Тоді люди в знак протесту вийшли на Майдан.
Хоч М

Світлана Пирогова
2025.02.06 09:09
Зима прийшла, цілує місто в тиші,
сніжинками торкаючись легенько.
Чарівною народжується... втіха.
Цей Божий день у серці ніжно тенькнув.
Нарешті, скинута завіса сіра:
туманів і дощів етюди мокрі.
Небесні сакви снігом сіють,
Який кружляє, виробляє р

Віктор Кучерук
2025.02.06 06:58
Уже так рано не смеркає
Межи засніжених осик,
Хоч сонця диск крутнувсь над гаєм
І, опускаючись, поник.
Але не вщухло денне світло
І сніг полискує, як ртуть, –
Ще гілочки, неначе мітли,
Шумлять і в груди м’яко б’ють.

Олена Побийголод
2025.02.06 04:25
Дні 35-й, 36-й і ранок 37-го. Повернення Телемаха)

1.
Мудра Афіна удосвіта
в Спарту примчалася в милі, –
там Телемах, геть без досвіду,
так і гуляв на весіллі.

Артур Сіренко
2025.02.06 00:39
Цю історію розповів мені колишній парторг колгоспу «Шлях Ілліча» Петро Іванович Лукін. У Криму в ті роки він славився як правдолюб: навіть з партії та з колгоспу його вигнали, як він висловився, «за правду». Хоча злі язики говорили, що начебто за контраба

Уляна Світанко
2025.02.05 23:07
Послухай тишу, бо у ній слова,
Легенький гомін лісових фіалок,
Безликий спокій серцем відчувай,
бо дивом муки відлетіли вдалеч.

У тиші музика завжди жива:
мелодія любові та розлуки,
прадавня, незбагненна таїна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Руслан Лиськов (1976) / Проза

 Ангели
Я чистив рибу коли вони прийшли.
Так хотів наварити до вечері юшки.
Стояв, сутулячись над столом і чистив куплених в магазині коропів. На плиті варилася картопля. У двері подзвонили саме тоді, коли я намагався пригадати - все-таки солив я те вариво чи ні.
Хто це може бути?
Я роздратовано подивився на свої долоні, мокрі і брудні, з налиплими лусочками. Потім обережно, намагаючись не забруднити баранчик водопровідного крана, пустив воду і вимив руки. Запах звичайно ж залишився. Ну і що? Адже риба до кінця ще не очищена.
У двері ще раз наполегливо подзвонили.
Витираючи на ходу долоні рушником, я пішов відкривати.
Один поворот засувки, другий. Ланцюжок. Тихий скрип дверей.
Їх було двоє. Високі і стрункі. Худорляві. Темне волосся, світлі сіро-зелені очі. Вони були схожі один на одного як брати.
Вони одночасно посміхнулися і попросили дозволу увійти.
Ступивши в сторону, я дав їм дорогу. Вони вдячно вклонилися і безшумно пройшли в кімнату.
- Перепрошую, я зовсім недавно з роботи. Такий безлад ..
Один з них тепло, якось по-дитячому посміхнувся.
- Ми прийшли за тобою.
Від цих слів я злякався.
- Як за мною?
- Він посилає нас тільки один раз.
Я розгублено посміхнувся.
- Але як же так? Ви розумієте, як ви не вчасно?
Інший, в білосніжній сорочці і темних штанах раптом попросив склянку води. Так і сказав.
- Руслан, можна мені склянку води? Дуже хочеться пити.
Сказав і посміхнувся. І мені чомусь захотілося принести йому всю воду цього міста.
- Ми не прийшли тебе просити. Ми прийшли за тобою.
- Але дивіться самі, - я намагався говорити спокійно і логічно, - у мене маленька донька, я ось-ось закінчу ремонт в новому заміському будинку. Я вже купив всі меблі ...
Я побачив в їх очах стільки втоми і смутку, що мені раптом стало соромно говорити. Я замовк, сів на диван і тихо заплакав.
Один з них безшумно підійшов і поклав руку мені на голову. Зовсім як мама. Зовсім як моя мама в дитинстві, коли я не міг заснути.
- Ти поплач. Нехай ця біль піде з тебе. Нехай вона залишиться тут, разом з недобудованим будинком, неочищеної рибою і недовареною юшкою.
Трохи помовчавши, додав:
- Він посилає нас тільки в одному випадку - коли бачить, що людина вже не може залишатись на цій Землі, коли бачить, що душа вже нудиться. Ти ж все прекрасно розумієш. Він допомагає тобі. Він йде тобі назустріч. Він робить так, як буде краще тобі, а не йому.
Я встав, витер сльози. Мені захотілося підійти до них, стати на коліна і поцілувати їм руки.
Мені захотілося сказати спасибі Йому, сказати через них.
Вони, звичайно, бачили мене і знали все.
Той, який просив води сказав:
- Поки ти ще тут, скажи спасибі цього світу. Скажи спасибі тим, хто допомагав тобі на цьому відрізку шляху. І постарайся відпустити всіх тих, хто заважав тобі. Ти повинен бути до них поблажливий - вони робили те, що в їх силах. І ще. Попроси вибачення у тих, кому ти заважав йти їхнім шляхом. Нехай і вони відпустять тебе.
Я підійшов до вікна, відсунув штори, фіранки. Повернувши засувку, я відкрив вікно. Вечірнє повітря проникло до кімнати, приносячи з собою прохолоду, свіжість, шум міста. Я подумки обійняв весь світ - темні тіні дерев, старенький двір з автомобілями, почорнілими лавочками, зі нудьгуючим бабусями, з поспішаючи ми по своїм справам перехожими.
Я обійняв ту, що далеко.
Я сказав усім їм Дякую.
Я сказав Дякую їй.
Нехай у вас все вийде. Нехай ви врешті-решт зможете знайти свій шлях. І нехай у вас вистачить сил дійти по ньому до самого кінця.
Я спробував запам'ятати цей світ. Спробував запам'ятати саме таким, яким він є - дивним, непоказним, не дуже логічним. Світ, який пахнув осінньої свіжістю і зимою, яка наближається.
Повернувшись, я подивився на них. Вони тихо стояли і чекали.
Звичайно, він має рацію. Він завжди правий. До кого мені прислухатися, якщо не до Нього?
Мені хотілося сказати Дякую Йому. Мені хотілося поцілувати їм руки, висловивши подяку Йому. Але я відчував, що це збентежить їх. Мені не хотілося їх бентежити.
Я підійшов до невеликого деревця, що росло з горщика прямо у мене в кімнаті. Опустившись на коліна я поцілував тепле листя.
- Спасибі тобі.
Піднявшись, я підійшов до них.
-Тепер Я готовий. Йдемо.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-04-12 22:45:32
Переглядів сторінки твору 653
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.538 / 5.47)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.437 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.01.28 20:58
Автор у цю хвилину відсутній