Мені цікаво розглядати його обличчя.
Я охоче пещу його поглядом, по пам’яті пригадую впадини і нерівності.
Це обличчя видає суворість і духовність господаря.
Я дивлюся на нього з широко розплющеними очима.
Очі, ці очі мені нагадують про того, кого любила, та пішов... у вічність.
І я таємно злизую поглядом залишки схожості.
Я шукаю далеке відлуння, і мені стає не по собі.
Забуте відчуття пристрасті охоплює мене. Я не можу зосередитися на роботі, задумливо втупилась у монітор. Схожі риси, отже, схожі характери, схожі недоліки.
Чула, він п'є, хоча професіонал своєї справи. В інтернеті розшукую будь-які відомості. От, на фото, от, резюме.
Освічений, 3 освіти. Резюме містить нестандартні, але такі важливі деталі, що без роботи точно не сидить.
Все, що цікавить замовника послуг – у перших рядах.
Потім вже інформація про досвід, освіту. Навіть скромно, не вказано ще один інститут. Закриваю сторінку. Думаю. Про того, що у минулому, і цього, схожого на нього. Реального. Він щоразу, коли навідується, дивиться на мене з подивом, і мені цікаво, може, і я йому когось нагадую.
Немає зачіпок, немає спільних тем, всі документи в порядку, підпис, печатка і гайнув.
Ці візити мені радісні, але я замислююся над тим, чому він мене виводить з рівноваги.
Маю інтерес, але хочеться, щоб перший хід був за ним. Ось така морока. Мені хочеться дивитися на його обличчя, пестити пальцями, дивитися в очі і мовчати. Просто мовчати й усе. І хочеться, щоб мій стан передався, ніби вірус. На сьогодні все.