А ти – пішов і полишив на згадку – тугу,
І запах айстр і ледь прив’ялої трави,
Хотів, щоб щастя і любов для мене – вдруге,
Щоб розгоралося в мені: «Вдихай! Живи!»

І я живу, щоранку бесіди з тобою,
Тепер тобі, вбачай, видніш, що на землі,
Я ж проростаю, оживаю у двобої –
Із розпачем й тріумфом на коні.

Я віднаходжу спогад в подорожніх,
Таємні знаки, що мені лишив,
І пам’ятаю, кожен дотик, кожен,
До розуму, до серця, до душі.