Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
Хто тут поет, а хто піїт.
Ким Ви працюєте, Тетяно?
Ану на стіл негайно звіт!
Бездарних ледарів багато,
Та попри це у темі я!
Ось я працюю лавреатом
і ті що звинувачують,
і ті, які ховають лють
за вашою удачею.
Емпати хмарний небосхил
схиляють, Богу молячись,
і біля спечених могил
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Два роки йде в АТО війна
чи все ви на сьогодні написали?!
Достатньо про майдан та водомети -
чи гасла у дорозі позгасали.
При нинішньої владі, судочинстві,
яка не садить злодіїв за грати?!
Тож далі будеш жити у безчинстві
- поет, де ж твої дії як гармати?!
Хіба існують справжні десь пророки,
хотів би я у людства запитати -
війна іде з Росією два роки,
кремль хоче нам країну розхитати?!
Католики, євреї, християни:
однакової долі різномовні -
чому тоді нікчемні росіяни,
грабують наші цінності духовні?!
В незламній та славетній Україні -
поети, Ви творці нової Ери!
Пора катів, вже, ставить на коліна:
усякі «де-не-ери», «ел-ен-ери»…
Юрій СЛАЩОВ©15.04.2016
Що для мене означає радянська спадщина літератури СРСР – це схематизм мислення, відсутність культури, примітивізм в освіті, у світогляді та історії. У зв'язку з цим, практично була знищена українська націоналістична культура; катовані, страчені у застінках письменники, поети, художники, весь цвіт нації жив під гнітом цензури. Моє покоління втратила свободу творчого мислення, замість цього, придбала плебейську ініціативу підпорядкування маразматичному ладу, ми ж стикаємося з цим, досі і усюди.
І як висновок: ви тільки подивитися, кому ми, вихователі, освітяни майбутнього життя нашої молоді - доручили країну?! Це ж осередки партократів радянського часу, їх діти та онуки, яки грабують свій народ, роблять його життя жебрацьким. Що таке є інститут влади, міністри та Верховна Рада – це принизлива, амбіціозна мафія маріонеток, виконуюча інтереси олігархів. Усе це мені нагадує якийсь бордель, де вже повії сидять по двадцять п’ять років, яких терміново потрібно міняти разом з сутенерами-олігархами.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
