
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
Склеюю серце своє ізолентою.
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.
Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.
Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…
І він там у тому раї і турбот не знає.
Є що їсти, є що пити, де лягти, поспати.
Та вже скоро Адам в раї почав сумувати.
Ніщо йому не цікаво, все набридло досі.
- Дай мені якесь заняття?! – у Господа просить.
То дріботить, то плаче водоспадом.
Не просушив ніхто сльозину жодну,
І омиває кожна - листя саду.
Осінній холод і мокрінь журлива
Закрастися у душу підло прагнуть,
А сад почув мелодію тужливу,
і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої чети
всі країни скуті.
Якщо я захитаюся навіть від зайвої ноші,
То не бійся, устоюй. Тонкі під ромашками стебла,
А негода лише нагинає, зламати не може.
Опирайся на плечі. Вагаєшся - що за рамена,
Бо на них ніби й хустка шаля
зірвати з хмари айстри вересневі;
вмочити у безмежжя два весла
і витягти з безодні повний невід;
звільнити з сіті рибку золоту,
серпанок непроглядний загадати,
щоб ворог не знайшов і за верству
на мапі всесвіту коо
Це вам не те, що в шоубізі,
Де завжди їжу знайде ніс.
А тут, у лісі – тільки ліс.
Щось їстівне шукаю завжди –
Усі стежинки перетовк.
Куди не глянь – сумний пейзаж, де
Онука, Бабка є і Вовк.
Ненаситні голуби, -
Кусень хліба не поділять
Під балконом півдоби.
Галасують, метушаться
Поруч скиби й навпаки, -
Кожна птаха хоче вкрасти
Дуже ситні грудочки.
І завбачуєш без "ого"
Черга виникне… зачекаєте
Страхокриками… ще пізнаєте
Відхрестилися, як ото…
Звідки й хто ви є… по можливості
Виє поштовх той без поживностей
Розірву…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Два роки йде в АТО війна
чи все ви на сьогодні написали?!
Достатньо про майдан та водомети -
чи гасла у дорозі позгасали.
При нинішньої владі, судочинстві,
яка не садить злодіїв за грати?!
Тож далі будеш жити у безчинстві
- поет, де ж твої дії як гармати?!
Хіба існують справжні десь пророки,
хотів би я у людства запитати -
війна іде з Росією два роки,
кремль хоче нам країну розхитати?!
Католики, євреї, християни:
однакової долі різномовні -
чому тоді нікчемні росіяни,
грабують наші цінності духовні?!
В незламній та славетній Україні -
поети, Ви творці нової Ери!
Пора катів, вже, ставить на коліна:
усякі «де-не-ери», «ел-ен-ери»…
Юрій СЛАЩОВ©15.04.2016
Що для мене означає радянська спадщина літератури СРСР – це схематизм мислення, відсутність культури, примітивізм в освіті, у світогляді та історії. У зв'язку з цим, практично була знищена українська націоналістична культура; катовані, страчені у застінках письменники, поети, художники, весь цвіт нації жив під гнітом цензури. Моє покоління втратила свободу творчого мислення, замість цього, придбала плебейську ініціативу підпорядкування маразматичному ладу, ми ж стикаємося з цим, досі і усюди.
І як висновок: ви тільки подивитися, кому ми, вихователі, освітяни майбутнього життя нашої молоді - доручили країну?! Це ж осередки партократів радянського часу, їх діти та онуки, яки грабують свій народ, роблять його життя жебрацьким. Що таке є інститут влади, міністри та Верховна Рада – це принизлива, амбіціозна мафія маріонеток, виконуюча інтереси олігархів. Усе це мені нагадує якийсь бордель, де вже повії сидять по двадцять п’ять років, яких терміново потрібно міняти разом з сутенерами-олігархами.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)