1

Прости весну за голос, Мандельштаме,
і виправдай замети навісні,
а також сіль районного поштамту,
цю білу сіль на голеній стіні:

вона невідворотно відкладалась
(я маю на увазі, біла сіль) –
чи, може, штукатурка осипалась,
як варто осипатися росі –

такий лютневий осад безсоромний
або лютневе свідчення німе
спокутуватиметься вельми скромно,
бо березень спокутуватиме

лише сирі автобуси на Київ,
а решта – перебільшення, котрі
насправді дурнуватий сон сокири,
яка давно не бачила зорі.

2

Лучче карна підведи до зради
альбо жля на вої налети –
теплий вітер, княже снігопаде,
без упину бреше на щити.

Біла кров лютіша за черлену,
але нас ніхто не остеріг:
не потяту і не полонену
ляжемо росою на моріг,

аще не сльотою на асфальті
бензобаку сивого опріч:
хто не був порубаний на Альті,
танутиме ринвами узбіч,

бо неситі стріли березневі –
як волосся ханської весни –
литимуться на потіху дневі
на дажбожі внуці та сини,

тож і не запитуй, хуртовино,
рукава даремно не мочи,
чом назад не заверне дружину,
льоду, наче слави, іщучи.

Березень-квітень 2016