Олексій Боричев (переклад із російської)

Я брів по галактиці давніх часів,
Осяянням бачив простори,
В сузір’ї забутих імен так хотів
Тебе знайти – пристрасть в покорі.

Натягнуті струни чекання ячать,
В печалі зітхаючи гінко
З розлуки з тобою, що наче печать
У цім іншомірнім затінку,
Де тиша плакуча мені загляда
Ув очі, де час затонулий,
Який всі творіння земні, як вода,
Навіки скриває в намулі.

Я знаю, що, зблиснувши у небутті,
Буття твоє все ж не померкне, –
І ти в незвичайності чистій, святій
Воскреснеш, красива й безсмертна,
Від злої непам’яті в інших світах,
Де сплутані дії й події,
Де сплять знов повергнуті в попіл і прах
Причини, і мрії, й надії.

Дивлюсь на грядущі склепіння часів,
Де, знаю, в нещасть наших свято, –
В сузір’я забутих імен, як і всім,
Пора мені також вертати!

24 червня 2015 р.

Алексей Борычев

Созвездье забытых имён

Бродя по галактике прежних времён,
Листая наитьем пространства,
Ищу я в созвездье забытых имён
Тебя, терпеливо и страстно.

Струна ожидания громко звенит,
Натянута долгой печалью
Разлуки с тобой в иномерной тени,
Чей сумрак отмечен печатью
Плакучей, смотрящей в меня тишины,
В которой потоплено время,
В которой нигде никогда не видны
Любые земные творенья.

Я знаю, что в отблесках небытия
Твоё бытие не померкнет
И вся необычность святая твоя
Красою воскреснет бессмертной
От злого забвенья в предельных мирах,
Где спутаны нити наитий
И где обращённые в пепел и прах
Погибли причины событий.

Смотря на грядущие своды времён,
В которых пируют несчастья,
Я знаю – в созвездье забытых имён –
Пора самому возвращаться!