Як правило, завжди добре виходить тоді, коли відчуваєш інтонаційну основу авторського образу, - тут усе саме так.

Дозволите трішки попридиратись, пане Анатолію?
На мою думку, при перекладі Вами було втрачено низку цікавих образів, що є в оригіналі, наприклад "лунный мячик", "счастья светлый ком", "в памяти, как в капле, ВСЕ отражены,". Ваше "дні встають і дні" не тільки далеке від тексту, але й нелогічне. Також на початку тексту в оригінялі іде ствердження, а не питання. Ось це впало в око на перший погляд.

Вітаю, Анатолію! Давно не чув - приємно! Та я теж - рідкий гість на ПМ.

Пані Олено, дякую за "придирки". Думаєте, я в захопленні від перекладу? Ваші зауваження приймаю повністю. І навіть ще й сам можу додати: в оригіналі - "крыша", в перекладі - "стріха". Отже, штучно українізував вірш... Так, втрати є.
Проте цю поезію мені було цікаво перекладати: вона чинила неймовірний тиск, не (на)давалася...
Тож маємо те, що маємо, як говорив "класик". Краще, на жаль, не зміг.
Буде час - подивіться на переклад поезії "Сузір"я забутих імен". Цей, здається, вийшов краще...

Дякую Вам за відгук.

Перекладати з російської мови на українську надзвичай важко. І наголоси різні в однакових словах: "никомУ - нікОму". І звучання, тональність цих двох мов абсолютно різні. І досить часто постає питання, що зберегти, дослівний переклад твору чи його настрій. Бо не кожен твір в принципі можливо перекласти так, щоб витримати і розмір оригіналу, і точний його переклад і при цьому не порушити ауру твору. Тому переклад це завжди ризик не догодити автору, читачам, критикам. Своє писати легше на багато.
Тут найбільш мені сподобалось те, що Ви впали душею в оригінал і саме тому взялись за цей переклад. А що робиться з любов'ю, то все гарне.