Сумує липа за вікном
І час летить так безупинно.
Гілля віщує новий сон,
Співає пісню дивну, дивну.

Світанок швидко промайне
І вечір перші зорі кине;
Ось ніч до липи припливе,
До неї місяцем прилине.

Неспиться липі у ночі
І листя срібне відбиває
Ті поцілунки неземні,
Що в ночі місяць посилає.

Ось зацвіте, буває липа;
В танку із літом закружля.
Ревниво місяць зорі сипе
У коси липі їх впліта.

Кружля чарівна наречена
З задухи літа вирина.
Духм`яно пахнуть її квіти,
І срібним блиском сміх луна.

Як мить мина, минає літо;
Піде в блакить, шалену даль.
І осінь прийде пожовтіти;
Вбереться липа в злота шаль.

Так грає легко вітер в листі,
Один за одним обрива.
Стоїть сама, одна без лиску,
До сну готується вона.

Прикриє білим покривалом
Гілля оголене своє.
Із ніжним інеєм, так вдало,
До неї сноведіння йде.

Стоїть самотня, в сні яскравім;
У шовку білім, у снігах.
І місяць спогляда незванний
За тонким станом у шовках.

Зійдуть сніга, зас`яє сонце,
Мов мавка в зелені п`янка.
Полине пісня у віконце,
То шелест липи з-за вікна.

День незакінчується швидко,
А ніч коротка, нетривка.
Все сипле місяць з зір намисто,
Розлуку довгу відганя.