Розвіяв вітер мигдалевий цвіт
В світанні сонячнім, барвистім.
Гілля шепоче йому в слід,
Що квіт той – то життя намисто.

Згубились у твоїх очах
Туманні, весняні світанки.
І багряніють на вустах
Червоні маки літнім ранком.

Згорають десь вдаличіні
Зів`ялі здогади, надії;
А разом з ними танеш й ти,
Стлівають радості та мрії.

Даремно зазираю я
У чудирнацьку, сіру тугу
Ти, мов не ти - я, мов не я
Блукаєм опівнічним лугом.

Збагнути тяжко нам усім,
Що в один одного на серці;
Та ми шукаєм радість в тім,
Що ніжно так коханням зветься.

Я обійму тебе крильми,
Коли нестане сил терпіти.
Я пошепки скажу – “ Живи!”
Кохай – і завжди будеш жити!

Хоч серце рветься на шматки;
І розум відчайдуш тікає,
Зостанся, зупинись, не йди
Хтось завжди є; завжди чекає...

Немає в відчаю думок;
Немає прагнень та надій.
А ти зроби наступний крок
Піди на зустріч світлу мрій.

Росяний квітневий ранок;
Місячну червневу ніч;
Пожовклий осені світанок;
Зимову казку - ти поклич.

І як на серці не боліло б;
І на душі як не пекло б
Хай як втекти тобі кортіло
Ти зупинися все одно.

Лиш озирнися на хвилину,
Лиш обернись і завжди хтось
У тебе вірить безупинно,
Щоб, що бажалось все збулось.

Пройдуть холодні затяжні дощі
Забравши за собою туги та тривоги.
Залишимось лиш я і ти,
І наші паралельні дві дороги.