Прийшла ясноока весна. З-за кучерявих, мов баранчики, хмар усміхнулося ласкаве сонечко. Його теплі промінчики розтопили похмурий сніг – і радісно задзюрчали сотні веселих струмочків. Зазеленіла молоденька травичка, розквітли різнобарвні квіти. Ось на галявинці голубіють проліски, піднімають вгору свої тендітні голівки білосніжні підсніжники, синіє замріяний ряст. А поміж ними кружляють привітні метелики. А он молоденька вербичка розпустила свої пухнасті котики. І хоч ще трохи сонні, але вже радісні джмелі поспішають до неї, щоб насолодитися першим весняним медком.
Поволі дерева одягаються в зелені шати. Юна берізка прикрасилася сережками. Чарівна, мов наречена, вона чекає свого коханого. Не забарився легкокрилий вітерець, прилетів, приголубив свою кохану і став ніжно розчісувати їй довгі коси. У повітрі запахло коханням!
Повернулися із вирію голосисті птахи і наповнили сади, ліси, гаї своїми веселими співами.
А хто це заховався отам, за кущиком? Та це ж маленьке Зайченя! Мабуть, воно прийшло поласувати молодими пагінчиками, і хтось його ненароком налякав. Причаїлося маленьке, тремтить, мов листочок на вітрі. А тут ще й білобока Сорока розкричалася:
– Скре-ке-ке! Ти хто? Ти звідки? Ти що тут робиш?
– Кра-краще помовчи! Не кри-чи! – дорікнув їй старий Крук, що сидів на високій тополі.
Тут із дупла визирнула рудохвоста Білка і, кинувши в Сороку шишкою, невдоволено мовила:
– Цить, білобока! Не буди мені дітей!
Образилася Сорока, замовкла і полетіла геть. Тут озвався до Зайчати колючий Їжачок, що проходив мимо:
– Не бійся, сіровушку! Сорока хоч і галаслива, але непогана птаха.
– Тут усі хороші, Зайчику! – додав веселий Шпак.
Зайчатко всміхнулося. А довкола буяла краса!
Це ж прийшла довгождана весна!

18 квітня 2015 року