Як почне нестримано співати
Поміж верб зелених соловей, –
Отоді збирає втішно мати
На городі внуків і дітей.
Внучку – сапку, а синку – лопату, –
Правнукам – насіння огірків
Лиш заради цілі – щоб не втратив
Рід наш копачів і сіячів.
До снаги не всім вклонятись низько
З вдячністю пробудженій землі, –
Тож , бува, присядемо на призьбі,
А матуся каже звіддалі:
Чом же ви так швидко натомились,
Хилячи додолу предків стяг, –
Працю не сприймаючи як милість,
Між забав щоденних і розваг?
Чом земля не зріднює вас, діти,
Мов дорогоцінності й герби, -
Злиднями загубитесь у світі,
А сюди вернетесь, як раби?..
Не лякайтесь, що кінець городу
Тягнеться невидимо на схід, –
І що потоптав коренеплоди
В зненавиді вічний наш сусід.
То все наше… Отже до роботи –
Підгортати, сіяти , копать, –
Поливати вічно землю потом
І тоді зародить благодать.
07.05.16





Обсипаний, поколотий