Збирались звірі на прогулянку морську.
Всі, як належне, за квитки платили віслюку.
На палубу по трапу по хисткому сходили
І, спершись на поруччя, нахиляли голови:
Царевого чекали високочтимого приходу.
Ну, як тут небуденну пропустить нагоду?!
І ось нарешті лев з‘явивсь під оплески згори.
Дорадник-лис про щось з ним говорив.
Підняв велично лев свою державну лапу,
Аби подякувать і гордовито піднятися по трапу,
Та змушений був тут же її й опустити:
Віслюк насміливсь шлях перегородити.
«Що робиш?»,- своїм очам лис не повірив.-
Перед тобою ж сам цар усіх на світі звірів!..»
«Беріть квитки, бо гроші всі я мушу передать в казну».
Зо злості лев мовчки віслюка так стусонув,
Що той на землю уже мертвий повалився.
« Зготуй негайно трапезу!»- наказує він лису.
Хоч знав хитрюга всі пристрасті цареві,
Хоча боявсь нещадної розплати лева,
Та спокуси сила, видно, вже така,
Що серце з’їв і мозок віслюка.
Розглянувсь лев і гримнув у злобі:
«Де те, що мені так до вподоби?
Негідник! З’їсти насміливсь ти?..
Що ж, кару належну мусиш понести».
«Володарю, не морщіть державнеє чоло:
Мозку і серця у віслюка ізроду не було.
Інакше б про казну не став би він патякать
Тому, хто всім своїм життям за неї платить».

P.S.
Скільки дорадників, як лис, ведеться й між людьми:
Готових можновладцю догодить і не обійти себе самих.

За основу взято уривок з Талмуду.