«... ті місяцевидні пустища, проте
тут ні чуття не знає самоти,
ні слово, що у просторі росте.»

(Райнер М. Рільке)

Пам’яті захисників замку Дунбой

Онуки темноокого -
Люди клану О’Салліван
Чайками над морем скорботи -
Вони теж темноокі -
Ці птахи вітру і хвиль,
Теж як ми безпритульні,
Безхатьки скелястих урвищ
Сумного часоміру Ерінн.
Наші картаті тартани
Кольору моря і неба:
Навіть вони зелені,
Бо звикли нам шепотіти:
«За цю смарагдову Ерінн
Вмійте померти, гели,
Горді, як сірі скелі,
Воїни темноокі
Серцем своїм гарячим
Затулили згорьовану землю
Від куль знавіснілих зайд.
Літайте над морем чайками,
Душі наших героїв -
Оборонців замку Дунбой,
Бо доти стоїть Ірландія
В пересмугах кружини моря,
Доки звучати буде
Над цвіточашею Корк:
Тан, тартан, таністрі...

Примітки:

Назва клану О’Салліван можна перекласти з ірландської як «онуки темноокого», або «онуки темно очки».
Твір присвячений битві за замок Дунбой у 1602 році під час чергового повстання за свободу Ірландії, так званої Дев’ятирічної війни. Замок Дунбой - це був останній оплот ірландських повстанців на півдні Ірландії. Англійська армія на чолі з лордом Карью чисельністю 4000 солдат з гарматами обложила замок Дунбой в якому тримали оборону 143 ірландці з клану О’Салліван. Гармати нещадно бомбардували замок, майже зрівняли його з землею, але захисники билися до останнього. Останні захисники замку потрапили в полон до англійців. Всі вони були повішені наступного дня, за винятком священика Коллінса, якого відвезли у його рідне селище Югал і повісили привселюдно там два дні по тому. Священик Коллінс не був солдатом, не був комбатантом, не брав до рук зброї, він був лише посередником на переговорах, але він був ірландцем і був серед захисників замку Дунбой - цього загарбникам вже було достатньо.

На світлині - все, що лишилося нині від замку Дунбой.