Юна феє доросла і боса,
ще учора були ми малі.
Як ти вірила, що на покосі
залишили тебе журавлі.

Героїне ночей серенади,
ну які ще у тебе літа?
На твої соковиті принади
ще чатує пора золота.

І лишається мало чекати
ті мелодії білих ночей,
і навчишся сама чарувати
таїною урочих очей.

Ще почуєш і оди, й поеми.
І співатимуть їх солов'ї,
як зігріє Хуан чи Ромео
неціловані губи твої.

Нарече і тебе – Маріанна
чорний лицар на білім коні,
і смарагди дівочого стану
не один обійме уві сні.

І покаєшся, може, у тому.
Та коли поведе у жита,
ти повідаєш лише одному,
що таке ця болюча цнота.

І по лінії …не Мебіу́са
за фігурою …не Ліссажу
цілуватимеш очі і вуса
і пізнаєш у щастя межу.

І почуєш ти слово напутнє,
що фігури і лінії ті
хай вивчають уже молоді.
А твоє особисте майбутнє –
це, – уа! – у колисці почуте,
і гріхи, що малюють святі.

1992-2016