Якоїсь місячної ночі мишеня пропищало у високость:
«Володарю всього живого, віднедавна мене кіт об’їдає безсоромно».
«А як було раніш?»- пита Всевишній.
«Раніш усе було по-товариськи».
«Про це з котом ти говорило?»
«Ні...»
«А що як у нього інша думка? І ти просто зводиш наклеп на нього... Поглянь на місяць – він колись світив, як сонце. Та ось поскаржився Мені, що сонце начебто одбирає в нього світло. За те, що товариша обмовив,як бачиш, його Я покарав навіки».
«Хочеш сказати, що й мені годиться кара?»
«Годилася б смерть за таку провину. Та ти, здається, дещо зрозумів. Отож, Я тільки розбиваю ваше товариство і віддаю тебе котові на споживу».

P.S.
Здається, дещо поблажливо поставивсь до людей Всевишній,
Бо ж за безпідставні анонімки, за наклепи й доноси,
Що з часом буйно так розквітли,
У Бога винуватці прощення не просять,
А розраховують на ордени й посади щонайвищі,
Як і на місце посеред праведників на тому світі.