«Едем ваш поза часом і ніде
Чи справді ви кружляєте між нас…?»

(Вільям Батлер Єйтс)

В Ірландії, недалеко від Дубліна стоїть замок Ардгіллан. Біля нього є міст Ардгіллан, що стоїть над затокою Ірландського моря на дорозі з Дубліна в Белфаст. Колись біля замку жила леді Стайрс. Чоловік у неї був моряком. Одного разу він пішов в море і не повернувся – пропав. Леді Стайрс довго стояла на мосту дивлячись в нескінченне синє море виглядаючи чоловіка, але він так і не повернувся. А вона все стояла на мосту, доки не померла. З того часу на мосту та в замку Ардгіллан інколи бачать привид леді Стайрс. Якщо прийти на міст Ардгіллан в ніч на самайн і зустріти леді Стайрс, то вона скине необачного подорожнього з мосту в море і втопить його. У 1998 році в ніч на самайн я пішов на міст Ардгіллан, але леді Стайрс так і не зустрів. Я розказав цю історію своєму старому знайомому – Джеймсу Карпентеру, художнику. Він не повірив мені і запитав здивовано: «Що ви там всі в Ірландії курите?» Але ця історія все не йде в мене з голови. Я ще кілька разів після того приїжджав на міст Ардгіллан в ніч на самайн, але все намарно. І тоді я написав таке:

Леді Стайрс!
Ви знаєте, море це теж небо,
Таке ж інколи синє, а інколи чорне,
І теж, коли вітряно, каламутне і непрозоре,
Там теж плавають птахи-риби
І череваті кити-хмари,
Там теж любить купатися Сонце –
Рудоволоса коханка Всесвіту,
Леді Стайрс!
Ви знаєте, море це теж небо,
Воно таке ж солоне,
Як бувають солоними заповітні мрії –
Такі сокровенні, що кров з губ покусаних,
Коли ми дивимось вгору або в глибину.
Леді Стайрс!
Ви розчиняєтесь в темряві
Чи в молоці туману.
І тільки ми з Вами знаємо,
Що той міст – міст чекання вічного,
Міст на дорозі з Дубліна в Белфаст,
З міста Темної Гавані
В місто Вогню Білого.
Леді Стайрс!
Самайн відкриває повітряні двері –
Ворота з одної порожнечі до іншої,
А Ви на мосту.
На мосту Дощів і Чекання.
На землі холодних камінних замків,
На землі закіптюжених коминів,
На землі диких гусей і сірої чаплі
Я буду приходити на Міст Чекання,
Виглядати Вашу постать у платті туману,
Доки не вкажете мені шлях
У небо-море…