Шоу-біз - де завгодно, тільки не на ПМ. Чи не єдиний сенс тут публікуватись у можливості - не наждаком, а осілком - шліфувати одне одного. І то зауваження доцільні, якщо очікуєш від автора більше, ніж він демонструє. На жаль, деякі з них занадто пишаються і ревниво піклуються своїми реноме старожилів на цих сторінках.
Мені імпонує Ваша критика і здатність до самокритики, а у віршах - зовнішня "розвихреність"(але з відчуттям міри) і внутрішня концентрація.

Тут навіть задумався про всяке, про життя, пм. У пм напевно, кожен мав би шукати ’себе’ чи сподіватися знайти підтвердження власних амбіцій чи домагань. Є звісно, автори, які звично копіюють свіжий текст на всі відомі їм пабліки, але здебільшого особливо з ними не поспілкуєшся (гарно+дякую). Шліфувати одне одного можна дуже навіть жорстко, і таку штуку експериментували, на І-й ще гуральні, здається, хоча наслідки були спірні. Є ще інший різноманітний досвід неможливості належної критики per se. Тому взагалі-то, після багатьох дискусій, що відбулися й висякли врешті-решт, не давши певного результату, ветерани здебільшого не поспішають іншим разом щось обов’язково доводити, чи заперечувати. На цей момент, переважно на всіх веб-ресурсах де триває щоденна публікація й ’обговорення’, автори, котрі довший час вже при своїй авторській справі й у загальному цифровому процесі, нмд, більш схиляються до такого собі вільного спілкування, понад будь-якою метушнею щодо чиєїсь неоковирності або зайвої ексцентрики тощо. Деяка вправність і знання власних обріїв плюс неупередженість спокійно можуть дозволити дописувачеві почуватися досить-таки довільно, а якщо йому притаманні думки, то вжеж, ними дуже навіть можна обмінюватися. Печаль в тім, що в силу багатьох причин, вільна й неупереджена комунікація надалі все більш здає позиції, бо таке є веління часу. Лайк ~ наріжний камінь соціальної активності в сучасності, а мовчання чи ігнор ~ інший кінець тієї палиці