ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Татьяна Квашенко
2025.10.16 20:33
Її хода здавалася легкою.
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.

Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку

Євген Федчук
2025.10.16 20:04
Які лиш не проживали з тих часів далеких
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і

Тетяна Левицька
2025.10.16 16:30
На відліку дванадцять час спинився —
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.

Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим

Артур Сіренко
2025.10.16 10:43
Шпак з довгим хвостом,
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться

Ірина Білінська
2025.10.16 10:30
Дівчинко,
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…

Я тобі в цій вічності побуду

Віктор Кучерук
2025.10.16 06:41
Чому вслухаюся уважно
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?

М Менянин
2025.10.15 23:15
Не знають що творять потвори,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.

Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,

Борис Костиря
2025.10.15 22:39
Почесний директор прийшов
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори

Іван Потьомкін
2025.10.15 21:57
Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під

Юрій Лазірко
2025.10.15 15:10
висить ябко, висить -
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.

Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати

С М
2025.10.15 14:44
Вона пройшла через паркан
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки

Ольга Олеандра
2025.10.15 12:16
Поки що не жовтий.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.

Борис Костиря
2025.10.14 22:07
Мертва сторінка
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.

Віктор Кучерук
2025.10.14 21:34
В час ранковий зникли зорі
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.

Олександр Буй
2025.10.14 20:47
«Хто Ви такий?», – спитає «Берліоз» –
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...

У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»

Ірина Білінська
2025.10.14 19:51
Слова, слова, слова —
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.

Небажані
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Про каштаны
Как по-разному ведут себя каштаны осенью.

Одни деревья уже совсем без листьев; трехмерные модели неведомых галактик и звездных систем - вот чем стали их обнаженные кроны, увешанные тяжелыми звездами-плодами с толстыми короткими лучиками. Вид у них если не академический, то школьный: дети, вот это - созвездие Лебедя, это альфа, бета... Сидоров, не трогай Лебедя! - Но как же не трогать, когда созвездие так откровенно ненатурально; мало того что лебедя в нем увидеть нельзя, а если и можно, то не лебедя, а совсем черт знает что такое, так еще и звезда каждая висит на толстенькой коричневой проволоке. Фальшь! Не верю! Скука!

Другие каштаны - таких совсем мало - уже сбросили листву и зачем-то цветут. Это - вымученная, неурочная, неуместная, бедная, нет - нищая, нет - нищенская свадьба. Денег у молодых, которые совсем немолоды, хватило только на самую дешевую, короткую, сероватую фату и несколько тощеньких оплывших свечек. От неловкости, которую испытывают случайные свидетели этого печального торжества, спасает только одно: это все ненадолго и скоро закончится, главное сейчас - перетерпеть, а после - не вспоминать никогда...

Третьи каштаны листвы пока не лишились. Но почти все их проржавевшие листья завернулись в твердые сухие трубочки; под порывами ветра эти трубочки сталкиваются друг с другом и ветками и негромко и часто звучат - точь-в-точь змея-гремучник в какой-нибудь Неваде. Снова порыв ветра и этот негромкий опасный звук. Змеи нигде не видно, но она предупреждает: ты на ее территории, еще миг - и она атакует. Как обострилось зрение, как истончился внезапно слух! Надо уходить, бежать, сейчас, немедленно, но куда? где она? куда - нельзя?! тррррр... эта проклятая невидимая змея - везде! стоять - нельзя! идти - нельзя!.. тррррр... Сердце утопает в панике и толкает тебя бежать вслепую - куда угодно! - но липкая приливная волна ужаса даже не может сдвинуть тебя с места, потому что ноги твои до самых колен увязли в зыбучем песке Невады, внезапно раскинувшейся во всю ширь посреди Киева, поглотив его, тебя, каштаны, какую-то убогую ненужную свадьбу, модели галактик и Сидорова, висящего на хвосте Лебедя и все прочее... тррррр... И - наконец-то! - мелькнувшее тело, толстое, свернутое кольцами тело, пружинисто и медленно вылетевшее из ниоткуда и на лету аккуратно расправляющее одно за одним свои чешуйчатые кольца и неспешно распахивающее на вытянутом к тебе конце пасть - розовую, воронкой, как бы исподволь всасывающую тебя пасть! - И только это тянущееся к тебе тело заставляет, наконец, сбросить оцепенение, тряхнуть головой и чудесным образом спастись, снова оказаться в Киеве, на тротуаре под октябрьскими каштанами, твердые мертвые листья которых падают на тротуары с коротким сухим стуком...

...Смотри-ка, вон тот зацвел... А этот уже голый, но весь в плодах, забавно. А эти - послушай-ка: гремят, точь-в-точь как...

...нет, все-таки как по-разному ведут себя осенью каштаны.

2016




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-10-02 23:08:34
Переглядів сторінки твору 601
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній