Не розполохане нічим,
У мить спресоване, – дитинство
Було і теплим, і ясним,
І, наче райдуга, барвистим.
Шуміли зими за вікном,
Як неспокійні перекати, –
А в хаті пахло молоком
І крехкотіла піч горбата.
Від молока і від вогню
Бувало сито і спокійно, –
І думи часу далину
Лиш розторочували мрійно.
Я не боявся лютих зим,
Вітрів навальних і безпутних,
Бо видавалося легким,
І повним радощів, майбутнє.
Усе здавалося моїм –
Навік порідненим зі мною, –
І молоко, і піч, і дим,
І перша втіха супокою.
Але дитинство відійшло,
Як сон яскравий, нетривалий, –
Роки розвіяли тепло,
Корови доброї не стало.
Змінив камін у хаті піч,
Як на городі неньку тато, –
Теплом наповнити невміч
Йому притишену кімнату.
Його, схололого уже,
Байдужим поглядом яложу, –
А пам'ять чіпко береже
Все, що забутися не може...
08.11.16